Заходи забезпечення кримінального провадження

Нормативна база

• Конституція України №254к/96-ВР від 28.06.1998 року
• Кримінальний процесуальний кодекс України № 4651-VI від 13.04.2012 року
  
• Кримінальний кодекс України № 2341-III від 05.04.2001 року
• Положення про заходи стосовно дотримання вимог законодавства при затриманні без ухвали слідчого судді, суду осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та при обранні стосовно підозрюваних запобіжного заходу – тримання під вартою під час кримінального провадження : спільний наказ МВС України, Міністерства юстиції України від 26 березня 2013 року № 289/540/5.
• Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. № 1363.
  

Запобіжні заходи

Цей перелік заходів забезпечення кримінального провадження є вичерпним. При цьому запобіжні заходи - це частина заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав. Запобіжні заходи мають свою класифікацію, якими згідно з ч. 1 ст. 176 КПК України є: Запобіжні заходи мають свою класифікацію, якими згідно з ч. 1 ст. 176 КПК України є: -

• особисте зобов'язання (ст. 179 КПК України);
• - особиста порука (ст. 180 КПК України);
• - застава (ст. 182 КПК України);
• - домашній арешт (ст. 181 КПК України);
• - тримання під вартою (ст. 183 КПК України);
• - затримання особи - тимчасовий запобіжний захід (ст.ст. 188-192, 207-213 КПК України).

У нормах КПК України, які визначають особливі порядки кримінального провадження (Розділ IV), також визначені такі запобіжні заходи:

• - щодо неповнолітніх - нагляд батьків, опікунів, піклувальників, адміністрації дитячої установи (ч. 1 ст. 493 КПК України);
• - щодо особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування -

1. передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом;
2. поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку (ч. 2 ст. 508 КПК України).

Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід.

Слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження чи іншу особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою.
Слідчий суддя під час досудового розслідування чи суд під час судового провадження має право за власною ініціативою або за клопотанням слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника здійснити судовий виклик певної особи, якщо слідчий суддя чи суд встановить наявність достатніх підстав вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою. Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення. Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Поважними причинами неприбуття особи на виклик є:

1. затримання, тримання під вартою або відбування покарання;
2. обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
3. обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);
4. відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;
5. тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;
6. смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;
7. несвоєчасне одержання повістки про виклик;
8. інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:
від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду. Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому КПК порядку викликаний не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, до них крім накладення грошового стягнення може бути застосовано привід чи інші більш дієві заходи забезпечення кримінального провадження. Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.
Рішення про здійснення приводу приймається: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи, а під час судового провадження - судом за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або з власної ініціативи. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали.
Привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Привід свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів першої або другої груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно КПК не можуть бути допитані як свідки.

Накладення грошового стягнення

Накладення грошового стягнення є заходом забезпечення кримінального провадження, яке застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження до учасників кримінального провадження: підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, цивільного відповідача. У КПК передбачені випадки накладення на учасників кримінального провадження грошового стягнення та визначення їх розмірів: у разі нез'явлення без поважних причин за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або неповідомлення про причини свого неприбуття на підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого та цивільного відповідача накладається грошеве стягнення: від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора і від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати у випадку неприбуття на виклик слідчого судді або суду (ч. 1 ст. 139, ст. 323, ст. 325, ч. 2 ст. 326, ч. 1 ст. 327 КПК); за невиконання підозрюваним, обвинуваченим особистих зобов'язань, покладених на них слідчим суддею або судом, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК накладається грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 179 КПК); у разі невиконання поручителем (особиста порука) взятих на себе зобов'язань (ч. 5 ст. 180 КПК), залежно від взятих на себе поручителем зобов'язань та розміру покарання за вчинене кримінальне правопорушення або злочин, грошове стягнення накладається у розмірі від 2-х до 50 розмірів мінімальної заробітної плати. 2. Під час досудового розслідування накладення грошового стягнення проводиться на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, прокурора або за власною ініціативою; під час судового провадження - ухвалою суду за клопотанням прокурора чи за власною ініціативою.

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.

Цей захід забезпечення може бути застосований виключно до підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання його протиправній поведінці щодо перешкоджання кримінальному провадженню, а також для забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно таке тимчасове обмеження. Тимчасово можуть бути вилучені документи у підозрюваного, який законно затриманий у порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, а також на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування. Строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом встановлений законом до двох місяців з можливістю його продовження за клопотанням прокурора та у випадку, якщо обставини, які стали підставою для тимчасового обмеження, продовжують існувати та досягнення поставлених цілей стороною обвинувачення іншим шляхом неможливе (про продовження строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею виноситься окрема ухвала). Необхідно зазначити, що законом встановлено виключний перелік прав, користування якими може бути тимчасово обмежено: права на керування транспортним засобом або судном; права на полювання; права на здійснення підприємницької діяльності Розглянемо детальніше порядок обмеження особи у користуванні спеціальним правом під час її затримання. Про факт вилучення в особи вказаних документів Не пізніше двох днів з моменту такого вилучення прокурор або слідчий за погодженням з прокурором звертається до слідчого судді з відповідним обґрунтованим клопотанням, предметом якого є обмеження у користуванні спеціальним правом. Процесуальні вимоги до такого клопотання встановлюються ст. 150 КПК України, відповідно до якої воно має містити: виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з яким подається клопотання; правову кваліфікацію кримінального правопорушення; виклад обставин, що дають підставу підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення; причини, у зв'язку з якими необхідне таке обмеження; вид спеціального права, яке підлягає обмеженню; строк обмеження; перелік свідків, яких необхідно допитати. Крім того, прокурор або слідчий зобов'язані додати до клопотання копії матеріалів, що підтверджують їхні доводи та документи, які підтверджують надання підозрюваному копії клопотання, доданих до нього матеріалів (що є важливою гарантією забезпечення права на захист). Невиконання цих вимог тягне за собою повернення поданого клопотання прокурору. Після отримання клопотання слідчий суддя зобов'язаний не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду прийняти рішення по суті, обов'язково враховуючи у сукупності такі обставини: правову підставу для обмеження; достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення та наслідки такого обмеження для інших осіб (наприклад, для сім'ї обвинуваченого, якщо єдиним доходом був заробіток, отриманий від реалізації даного спеціального права). Участь слідчого та (або) прокурора у розгляді клопотання є обов'язковою тільки в тому випадку, якщо документи вже були тимчасово вилучені (під час затримання), інакше - воно може розглядатись лише за участю підозрюваного та його захисника. В ухвалі слідчого судді обов'язково мають бути зазначені мотиви застосування або відмови у задоволенні клопотання; перелік документів, які посвідчують спеціальне право та підлягають вилученню; строк тимчасового обмеження та порядок виконання ухвали.

Відсторонення від посади.

Таке відсторонення може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу. Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог ст. 158 КПК. Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. Відсторонення судді від посади здійснюється Вищою радою правосуддя України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України в порядку, встановленому законодавством. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування або суду під час судового провадження із клопотанням про відсторонення особи від посади. Із клопотанням про відсторонення особи від посади до органів влади, зазначених у КПК, має право звернутися прокурор.

Тимчасовий доступ до речей і документів

Згідно зі ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). На початку 2015 року законодавець урегулював можливість тимчасового доступу до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку, що здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв’язку, без їх вилучення. Варто зауважити, що положення ст. 159 КПК України надає право тимчасового доступу до речей і документів стороні кримінального провадження, якою згідно п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК є: з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники. Тобто, адвокатам не варто забувати про надане їм право тимчасового доступу до речей і документів та активно користуватися ним під час захисту свого клієнта. При цьому, необхідно звертати увагу на нюанси практичного застосування законодавчих норм, які надають це право. Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді або суду. Для цього стороні кримінального провадження під час досудового розслідування варто звертатися із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів до слідчого судді, а під час судового провадження до суду.

Тимчасове вилучення майна

Тимчасове вилучення майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження і означає фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває майно (зазначене у ч. 2 ст. 167 КПК України), можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення (ч. 1 ст. 167 КПК України). Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено. Аналіз змісту ст. 168 КПК України у взаємозв’язку з відповідними нормами ст.ст. 236 (обшук), 237 (огляд) КПК України показує, що тимчасово вилученим є будь-яке майно, яке одержане в результаті, зокрема: • затримання особи в порядку, передбаченому ст.ст. 207, 208 КПК України (кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом); • обшуку; • огляду. Як вбачається з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасове вилучення майна як забезпечувальний захід триває до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тобто тимчасовість цього заходу обумовлюється його застосуванням без дозволу слідчого судді, який у разі позитивного вирішення питання про арешт майна по суті легітимізує його попереднє вилучення, чим забезпечується, зокрема, допустимість доказів, якщо вилучені предмети мають значення речових доказів у кримінальному провадженні.. Згідно з ч. 1 ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках коли: – клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна подано пізніше наступного робочого дня після вилучення майна або після спливу 48 годин у разі вилучення майна під час обшуку, огляду (ч. 5 ст. 171 КПК України); – ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання (ч. 6 ст. 173 КПК України); 4) у разі скасування арешту.

Арешт майна

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 Кримінального-процесуального кодексу України (далі – КПК України), є арешт майна, суть якого полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним. Арешт майна застосовується за клопотанням слідчого, прокурора або цивільного позивача у кримінальному провадженні шляхом винесенням ухвали слідчим суддею. Арешт майно застосовується з метою забезпечення: - виконання вироку в частині цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили ( ч .2 ст. 170 КПК); - можливої конфіскації майна в справах про кримінальні правопорушення за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Порядок скасування арешту майна встановлюється ст. 174 КПК України. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно. Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Затримання особи

Підстави та порядок затримання врегульовано не лише на конституційному рівні та міжнародно-правовими актами, а й у новому КПК. Затримання вважається тимчасовим запобіжним заходом (ст. 188–192, 207–213). Незважаючи на короткочасність затримання, за характером обмежень прав і свобод воно є одним з найбільш суворих запобіжних заходів. Адже застосування затримання безпосередньо пов’язане з обмеженням права людини на свободу та особисту недоторканність. Тому не випадково процесуальні норми, що регламентують порядок і строки затримання, закріплено Конституцією України та низкою міжнародно-правових актів, зокрема Загальною декларацією прав людини (1948 р.), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966 р.), конвенціями ООН проти катування та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів повод¬ження та покарання (1984 р.), про права дитини (1989 р.) та ін. Кримінальне процесуальне затримання слід відрізняти від інших примусових заходів, зокрема: доставляння особи до правоохоронного органу на строк до однієї години у порядку, перед¬баченому законодавством про адміністративні правопорушення, а також затримання особи (до трьох годин) в адміністративному порядку. Аналіз норм КПК України дозволяє виокремити такі види затримання:

• на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (ст. 187−191 КПК України);
• без ухвали слідчого судді, суду (ст. 207, 208 КПК України).

Ці види затримання розрізняються за цільовим призначенням, суб’єктами їх здійснення, підставами та процесуальним порядком застосування. Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводувідрізняється від інших його видів за своєю метою (забезпечення явки підозрюваного чи обвинуваченого для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою), строком (до 36 годин), а також юридичною підставою (ухвала слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу). Клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу розглядається слідчим суддею, судом негайно після його одержання. Розгляд клопотання здійснюється в закритому судовому засіданні за участю прокурора. Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу складається з дотриманням вимог, закріплених у ч. 1, 2 ст. 190 КПК України. Слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що: по-перше, зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого; по-друге, є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування; по-третє, одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу й зазначені у ст. 177 КПК. Ухвала про відмову в наданні дозволу на затримання з метою приводу може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України(тоді як ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає). Якщо після затримання підозрюваного, обвинуваченого з’ясується, що він був затриманий на підставі ухвали про дозвіл на затримання, яка відкликана прокурором, підозрюваний (обвинувачений) має бути негайно звільнений з-під варти, якщо немає інших законних підстав для його подальшого затримання (ч. 7 ст. 191 КПК). Не пізніше 36 годин з моменту затримання на підставі ухвали слідчого судді (суду) особа повинна: бути звільнена або доставлена до слідчого судді (суду), який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу (ч. 1 ст. 191 КПК).

Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту: приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду, закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії, чи відкликання ухвали прокурором (ч. 3 ст. 190 КПК). Затримання без ухвали слідчого судді, суду. За загальним правилом, ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 207 КПК). Утім, затримання допускається без такої ухвали уповноваженою на те службовою особою (ст. 208 КПК) та будь-якою іншою особою (ст. 207 КПК) при наявності визначених в законі підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 207 КПК, кожний громадянин (включаючи іноземців і осіб без громадянства) має право затримати будь-яку особу (за винятком судді й народного депутата), яку застали під час вчинення кримінального правопорушення або спроби його вчинити, коли вона навмисне вдавалася до дій чи бездіяльності, безпосередньо спрямованих на досягнення протиправної мети, однак не досягла задуманого з причин, що не залежали від її волі, а також безпосередньо після вчинення особою кримінального правопорушення або в разі безперервного переслідування підозрюваного (ч. 2 ст. 207 КПК України). Зауважимо: це затримання відрізняється від процесуального затримання тим, що його можна здійснити як за вчинення кримінального проступку, так і злочину (на відміну від затримання службовою особою). Кожен, хто затримав відповідну особу в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 207 КПК, зобов’язаний негайно доставити її в найближчий правоохоронний орган (внутрішніх справ, безпеки, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства) або ж сповістити такий орган про затримання та місце перебування порушника. Затримання уповноваженою службовою особою. На відміну від “звичайних” громадян, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, лише у випадках: якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин (ці ознаки підлягають обов’язковій фіксації в протоколі затримання, а їх виявлення, вивчення та закріплення створюють невід’ємний елемент такої процесуальної дії) – ч. 1 ст. 208 КПК. Як виняток, допускається затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, за які передбачене покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але виключно у разі, якщо підозрюваний не виконав обов’язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує (ч. 2 ст. 208 КПК). Уповноважена службова особа може обшукати затриману особу з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК, зокрема запросити не менше двох понятих – осіб, незацікавлених у результатах кримінального провадження (однієї статі з обшукуванню особою), участь яких є обов’язковою, незалежно від застосування технічних засобів фіксування процесуальної дії. Службовець, що затримав підозрюваного, обвинуваченого, зобов’язаний повідомити підстави затримання й відомості про злочин, у вчиненні якого його підозрюють, а також роз’яснити право на захисника й у разі потреби – на допомогу лікаря [1]. Позитивним є право затриманого надавати показання з приводу підозр проти нього, адже він будь-коли може відмовитися відповідати на запитання й давати пояснення, показання, а також вимагати перевірки обґрунтованості затримання. Про роз’яснення цих прав він зобов’язаний розписатись у протоколі. За кожним фактом затримання підозрюваного в учиненні злочину службова особа зобов’язана скласти відповідний протокол із зазначенням: місця, дати, точного часу його проведення, повного переліку процесуальних прав і обов’язків затриманого, підстав затримання, інформації про присутніх під час цієї процесуальної дії осіб (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання) та про те, що їх заздалегідь повідомили про застосування технічних засобів фіксації, вказуючи характеристики таких засобів та носіїв інформації, умов і порядку їх використання, виявлені й вилучені під час особистого обшуку речі та документи. Вказують тут і спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу, зауваження та доповнення до нього від учасників процесуальної дії. Не менш важливо, що цей протокол підписують особа, яка його склала, і затриманий, копію ж документа негайно вручають під розпис останньому й надсилають прокурору (ч. 5 ст. 208 КПК України). Час затримання зазначають із моменту, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженим службовцем чи у визначеному ним приміщенні. У випадку відмови затриманого підписати такий документ, про те вказують у протоколі. Затриманий може дати письмові пояснення щодо причин згаданого рішення й занести їх у цей акт, що засвідчує його захисник (законний представник) або ж поняті. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання. Затримана без ухвали слідчого судді або суду особа не пізніше 60 годин з моменту затримання повинна бути звільнена або ж доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу (ст. 211 КПК України). Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше 24 годин з моменту затримання, інакше вона також підлягає негайному звільненню (ч. 2, 3 ст. 278 КПК України). У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих. Однак відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі (ст. 212 КПК України). Відповідно до вимог ст. 213 КПК, уповноважена службова особа, яка здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи. Якщо уповноважена службова особа має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності. У разі затримання неповнолітньої особи, уповноважена службова особа, яка здійснила затримання, зобов’язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування. Водночас уповноважена службова особа зобов’язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги .