Правове регулювання обліку ненормованого робочого часу

Правове регулювання обліку ненормованого робочого часу

Нормативна база

Конституція України

Кодекс Законів про працю України

Закон України «Про відпустки»

Наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці».

Поняття ненормованого робочого дня

Пунктом 1 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 7 від 10.10.1997 року «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці» визначено, що ненормативний робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби, ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт, тобто навантаженням.

Конституція України у ст. 45 закріпляє, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Тобто Законодавством про працю встановлена певна межа тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена у локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється регулювання тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, в установах, організаціях.

Норма робочого часу

Норма робочого часу – це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період.    

Стаття 50 Кодексу Законів про працю України встановлює для всіх працюючих нормальну тривалість робочого часу, що не перевищує 40 годин на тиждень. Ця міра тривалості поширюється і на працівників з ненормованим робочим днем. Міра тривалості праці не може змінюватися в залежності від обсягу роботи або кола обов’язків працюючого за наймом.

Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу для керівників, спеціалістів, державних службовців, праця яких за характером виконуваних ними функцій не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслідок режиму роботи, а також для осіб, робочий час яких у зв’язку з особливостями організації їх праці розподіляється ними на свій розсуд.

Відповідно  Наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 7 від 10.10.1997 року список професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований робочий день визначається колективним договором.

Застосування ненормованого робочого дня

Ненормований робочий день на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, може застосовуватися до керівників, фахівців і робітників, а саме:

-                    Осіб, праця яких не підлягає точному обліку в часі;

-                    Осіб, робочий час яких за характером праці поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

-                    Осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Особливою категорією громадян до якої застосовується ненормований робочий день – є інваліди – особи, які втратили повністю працездатність і у зв’язку з особливим станом здоров’я не можуть працювати повний робочий день. Так, як професійні можливості інвалідів обмежені, законодавством установлено для них пільгові умови праці, у вигляді спеціального режиму робочого часу.

 Ненормований робочий день не застосовується до працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватися.

Залучення до роботи понад норму робочого часу

Залучення працівників з ненормованим робочим днем до роботи понад норму робочого часу допускається лише у виняткових випадках (у разі виробничої потреби). На осіб, які працюють в режимі ненормованого робочого часу, поширюються правила, що визначають час початку та закінчення роботи, перерв протягом робочого дня, порядок обліку робочого часу. Вони також на загальних підставах звільняються від роботи в дні щоденного відпочинку та святкові дні. Роботодавець не має права систематично залучати їх до роботи в позаробочий час чи завчасно передбачати для цієї категорії працівників продовжену тривалість щоденного робочого дня чи норми обов’язкового переробітку в тиждень. Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється в колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором. Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Прийняття на роботу з режимом неповного робочого часу нічим не відрізняється від звичайного прийняття на роботу. Інструкція про порядок ведення трудових книжок не передбачає внесення до них записів про режим робочого часу. В трудовій книжці робиться лише відмітка про прийняття на роботу.

Ненормований робочий час по суті, не підлягає ніякому регулюванню. Якщо звернутися до Кодексу Законів про працю, то слід зазначити, що у главі IV, що присвячена правовому регулюванню робочого часу, немає згадки про ненормований робочий день як про вид робочого часу, також не згадується ненормований робочий час і як режим роботи. Але, у главі V Кодексі Законів про працю, що присвячена регулюванню часу відпочинку та у Законі України «Про відпустки» говориться про те, що працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова відпустка.