Способи захисту цивільних прав та інтересів

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України»

Загальні положення

Захист цивільних прав – це дії з попередження, припинення порушення прав або відновлення порушених прав громадян і організацій.
Будь-яка особа має право на захист свого права та інтересу, що не суперечить принципам цивільного законодавства, вимогам справедливості, сумлінності, розумності.
Спосіб захисту суб’єктивних цивільних прав – це закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких провадиться відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Захист суб’єктивних цивільних прав та інтересів здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту.

Законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права. Порушення права - це наслідок протиправної поведінки протилежної сторони, чиїми діями завдано шкоду правам та інтересам особи. Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб’єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб’єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб’єктивного права. Оспорювання – це наявність спору між учасниками цивільно-правових відносин про приналежність чи відсутність права в однієї із сторін

Види способів захисту цивільних прав та інтересів

Положеннями актів цивільного законодавства (ст. 16 ЦК) встановлюються такі способи захисту цивільних прав та інтересів:

1. визнання суб’єктивного права — застосовується тоді, коли наявність в особи визначеного суб’єктивного права піддається сумніву або оспорюється, заперечується, або є реальна загроза таких дій;
2. визнання правочину недійсним - являє собою окремий випадок реалізації такого способу захисту, як відновлення становища, що існувало до порушення права, тому що збігається з ним у правовій сутності. Найбільш очевидно це при приведенні сторін у первісне становище;
3. припинення дії, яка порушує право - застосовується в разі потреби припинити порушення права особи в майбутньому, тобто усунути перешкоди для здійснення права, створювані порушником, а також якщо порушення саме по собі не позбавляє особу суб’єктивного права, але заважає їй нормально його реалізувати. Має місце в триваючому правопорушенні;
4. відновлення становища, яке існувало до порушення - застосовується в тих випадках, коли порушене право в результаті правопорушення не припиняє свого існування і може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення.;
5. примусове виконання обов'язку в натурі - застосовується тоді, коли внаслідок існуючих між сторонами цивільних правовідносин зобов’язана особа повинна була передати визначену річ або виконати обов’язок особисто (по зобов’язаннях, де особистість боржника має істотне значення);
6. зміна або припинення правовідношення - застосовуються в тих випадках, коли правовідношення внаслідок вимог закону змінилося або припинилося, коли одна зі сторін систематично не виконує свої обов’язки, а також як «санкція» за недозволену поведінку;
7. відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди - застосовуються як у договірних, так і в позадоговірних відносинах при невиконанні (неналежному виконанні) зобов’язань або заподіянні шкоди. Як інші способи відшкодування майнової шкоди можна назвати оплату неустойки (установлення, визначення неустойки);
8. відшкодування моральної (немайнової) шкоди - застосовується при необхідності відшкодування (грішми, іншим майном або іншим способом) за фізичний біль і страждання, моральні страждання, приниження честі, гідності, ділової репутації внаслідок порушення прав особи;
9. визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Перелік способів захисту, визначених у ст. 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Як правило, особа, право якої порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Іноді спосіб захисту порушеного права та інтересу прямо визначений спеціальним законом, який регулює певне цивільне правовідношення.

Класифікація способів захисту цивільних прав та інтересів

Способи захисту цивільних прав відрізняються один від одного по поведінковим і матеріальним змістом.
За цими ознаками способи захисту цивільних прав можна класифікувати на наступні види:

• самозахист цивільних прав;

Самозахист цивільних прав - це здійснення уповноваженою особою дозволених законом дій фактичного порядку, спрямованих на охорону його особистих або майнових прав і інтересів (ст. 15 ЦК).
До них, наприклад, відносяться фактичні дії власника або іншого законного власника, спрямовані на охорону майна, а також аналогічних дій, вчинені в стані необхідної оборони або крайньої необхідності (ст. 1169, 1177 ЦК).

• заходи оперативного впливу на порушника цивільних прав;

Заходи оперативного впливу - це юридичні засоби правоохоронного характеру, які застосовуються до порушника цивільних прав і обов'язків самим уповноваженою особою як стороною в цивільному правовідносинах без звернення до компетентним державним чи громадським органів за захистом права. Серед заходів оперативного впливу можна виділити:

1. виконання уповноваженою особою невиконаної роботи боржником за рахунок останнього;
2. забезпечення зустрічних вимог, платежів (наприклад, затримка видачі вантажу одержувачу або його відправлення до внесення всіх належних платежів;
3. відмовні (відмова здійснити певні дії в інтересах несправного контрагента; одностороннє розірвання договору або зміна його умов при неправомірним поведінку контрагента);
4. розрахунково-кредитні заходи по аналогії з санкціями (наприклад, переведення несправного платника на акредитивну форму розрахунків);
5. утримання.

• заходи правоохоронного характеру, що застосовуються до порушників цивільних прав компетентними державними чи іншими органами.

Заходи правоохоронного характеру, що застосовуються до правопорушникам державою - способи захисту цивільних прав, які реалізується в юридикционной формі - у судовому або адміністративному порядку.

Обрання належного способу захисту порушених прав: судова практика

Для судового захисту цивільного права або інтересу важливу роль відіграє належний та правильний спосіб захисту що обирається особою. Такий спосіб повинен відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання і бути максимально ефективним.
Аналіз судової практики:

Рішення суду	Зміст рішення суду
Постанова Верховного Суду суду по справі№ 654/524/19	Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Позивач не вказала, в чому полягає порушення її прав та позивач по суті не заперечує справжність свого підпису, а тому підстави для недійсності чи неукладеності оспорюваного договору відсутні.
Постанова Верховного Суду України від 1 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16	Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав
Постанова Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року у справі № 6-94цс14	Відсутність у договорі оренди землі, укладеному 05 грудня 2008 року, істотної умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним. Крім того, судом залишено поза увагою вимоги статті З ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно були порушені права позивача при укладенні договору у зв`язку з відсутністю в ньому зазначеної умови
Постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-88цс14	Відповідно до вимог статті З ЦПК України й статті 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право, а тому при розгляді справи про визнання недійсним договору оренди землі, з підстав відсутності у договорі передбаченої статтею 15 Закону України «Про оренду землі» такої істотної умови, як умова передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, суду слід з`ясувати чи дійсно порушено права орендодавця відсутністю такої умови, її істотність та в чому полягає порушення законних прав позивача
Рішення Херсонського апеляційного суду від 17.12.2019 по справі № 665/899/19	позивач, у разі порушення його суб`єктивного права, може скористатись не будь-яким способом його відновлення, а лише тим, який як правило визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Постанова Верховного Суду від 20.05.2020 по справі № 910/7164/19	Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов’язань.
Постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16	Законодавчо передбачені способи захисту цивільних прав не повинні використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання певних зобовязань або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.