Землі лісогосподарського призначення

Нормативна база

• Земельний кодекс України
• Лісовий кодекс України
• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Закон України «Про природно-заповідний фонд Україн»и
• Постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761 «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів»
• Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2012 № 1030 «Про розмір компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, а також за знищення чи погіршення середовища їх перебування (зростання)»

Увага!!! З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану! Згідно з рішеннями обласних військових адміністрацій у період воєнного стану діє заборона на відвідування населенням лісів у 9 областях: Київській, Волинській, Житомирській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Хмельницькій та Черкаській. Детальніше див. на сайті Державного агентства лісових ресурсів України

Загальні положення

Землі лісогосподарського призначення - це землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

• зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
• окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. (ст. 55 Земельного кодексу України)
• полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.

Ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов’язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу України.

Згідно ст.5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Право власності на землі лісогосподарського призначення

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Тобто, право власності на ліси виникає у фізичних осіб, які є громадянами України та юридичних осіб, які зараєстровані у встановленому законодавством порядку.

Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з дня державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Замкнені ділянки — це такі земельні ділянки лісового фонду, які відокремлені природними (болотами, водоймами, пустирями і т. ін.) або протипожежними розривами. Порядок надання їх у приватну власність регулюється статтями 116, 118 Земельного кодексу України.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Права та обов'язки громадян і юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси

Громадяни і юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, мають право:

• власності на лісові ресурси та їх використання;
• на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
• продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку;
• споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.

Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов'язані:

• вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування;
• забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства;
• дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;
• вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;
• вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів;
• забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Законом можуть бути передбачені й інші права та обов'язки громадян і юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси.

Самозалісені землі

Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом. (ч.1 ст. 57¹ Земельного кодексу України)

Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею. (ч.2 ст. 57¹ Земельного кодексу України)

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру. (ч.3 ст. 57¹ Земельного кодексу України).

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об’єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою. (ч.4 ст. 57¹ Земельного кодексу України).

Віднесення земельної ділянки, несформованої як об’єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об’єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру. (ч.5 ст. 57¹ Земельного кодексу України).

Зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності лісогосподарського призначення провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування, за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 20 Земельного кодексу України).

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок

Припинення права приватної власності на ліси

Право приватної власності на ліси припиняється в разі припинення права власності на земельну лісову ділянку у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник земельної ділянки може в добровільному порядку відмовитись від права власності на користь держави або територіальної громади. Для цього необхідно подати заяву до відповідного органу в установленому законом порядку.

Відповідальність у сфері використання земель лісогосподарського призначення

Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено відповідальність за правопорушення у сфері використання земель лісогосподарського призначення. До відповідальності можуть притягуватися як громадяни, так посадові особи юридичних осіб.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (Державне агентство лісових ресурсів України) розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 49, 63-70, 73, 75, 77, 188-5 КУпАП

Від імені Державного агентства лісових ресурсів України, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник Державного агентства лісових ресурсів України, його заступники, головні лісничі, старші інженери та інженери, командири авіаланок, старші льотчики-спостерігачі та льотчики-спостерігачі баз авіаційної охорони лісів, лісничі, помічники лісничих, майстри лісу (стаття 241 КУпАП

Розповсюджені порушення законодавства, що передбачені КУпАП

	Вид порушення	Розмір штрафу
Стаття 49 КУпАП	Самовільна переуступка права лісокористування, а також укладення інших угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності на ліси,	від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для громадян) від 5 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для посадових осіб)
Стаття 63 КУпАП	Використання ділянок земель державного лісового фонду для розкорчовування, спорудження будівель, переробки деревини, влаштування складів і т. ін. без належного дозволу на використання цих ділянок	від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для громадян) від 9 до 18 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для посадових осіб)
Стаття 69 КУпАП	Пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду	від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для громадян) від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для посадових осіб)
Стаття 70 КУпАП	Самовільне сінокосіння і пасіння худоби в лісах і на землях державного лісового фонду, не вкритих лісом, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід і т. ін. на ділянках, де це заборонено або допускається тільки за лісовими квитками Збирання дикорослих плодів, горіхів, ягід і т. ін. з порушенням установлених строків їх збирання	від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для громадян) від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для посадових осіб)й
Стаття 73 КУпАП	Засмічення лісів відходами	від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для громадян) від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для посадових осіб)
Стаття 77 КУпАП	Порушення вимог пожежної безпеки в лісах Знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі	від 90 до 270 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для громадян) від 270 до 900 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для посадових осіб) від 270 до 900 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для громадян) від 630 до 1800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для посадових осіб)