Матеріальна відповідальність працівників

Нормативна база

• Кодекс законів про працю України
• Постанова Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 "Про затвердження переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність"
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам"
• Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 2008 року № 146/06/186-88 "Щодо укладання письмових договорів про повну матеріальну відповідальність"

Поняття матеріальної відповідальності працівників

Матеріальна відповідальність — це один із видів юридичної відповідальності, що полягає в обов’язку працівника відшкодувати у встановленому законом розмірі та порядку шкоду, заподіяну роботодавцю з вини працівника внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків. Матеріальна відповідальність виникає безпосередньо після заподіяння шкоди та не залежить від притягнення працівника до інших видів відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, кримінальної) та застосування інших заходів матеріального впливу (наприклад, позбавлення премії).

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподііну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків (ст.130 КЗпП України).

Підставою для притягнення працівників до матеріальної відповідальності є:

• порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків;
• нанесення підприємству прямої дійсної шкоди;
• вина у діях або бездіяльності працівника;
• прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.

Обов’язок доведення наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладено на роботодавця.

Суб’єктом матеріальної відповідальності за законодавством про працю може бути лише працівник, який перебуває в трудових відносинах із роботодавцем і завдав йому майнову шкоду внаслідок порушення прийнятих ним на себе за трудовим договором обов’язків . У разі оформлення цивільно-правого договору (договору про виконання робіт, надання послуг тощо) питання щодо відповідальності такого працівника регулюються іншим законодавством.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам" роз’яснюється, що під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Види матеріальної відповідальності

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності :

• обмежену
• повну.

Обмежена матеріальна відповідальність — це матеріальна відповідальність працівника за заподіяну роботодавцеві майнову шкоду в розмірі такої шкоди, але більше ніж розмір середнього місячного заробітку такого працівника.
Обмежену матеріальну відповідальність несуть (ст.133 КЗпП України):

1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Повна матеріальна відповідальність працівників – це покладення на працівника обов’язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень (ст.134 КЗпП України).

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і роботодавцем укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (ст.135-1 КЗпП України) ;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

Разом з тим, працівник не може притягуватися до матеріальної відповідальності за п.3 ст. 134 КЗпП у разі винесення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події скоєння злочину.

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

Факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому повна матеріальна відповідальність за шкоду настає незалежно від того, навмисно або з необережності заподіяно шкоду.

Повна матеріальна відповідальність покладається на працівника, що перебуває у нетверезому стані, якщо з його вини підприємство своєчасно не виконало господарські зобов’язання і внаслідок цього зазнало збитків.Доказами можуть бути медичний висновок, акти, свідчення свідків тощо.

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих роботодавцем працівникові в користування;

Обов'язкова умова - умисне заподіяння такої шкоди. Якщо недостача, зіпсуття або знищення вказаного майна сталися з необережності (недбалості), настає обмежена матеріальна відповідальність.

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;

Шкода заподіяна роботодавцеві не сторонньою особою, а саме працівником, який перебуває з таким підприємством у трудових правовідносинах на підставі трудового договору. Така шкода може бути заподіяна як у робочий час, так і після його закінчення або до початку роботи.

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

Обов’язок відшкодувати у повному розмірі шкоду, заподіяну підприємству у зв’язку зі сплатою незаконно звільненому чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на службову особу, за наказом чи розпорядженням якої таке звільнення чи переведення було здійснене.

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством;

Обов'язкові умови: - несвоєчасна виплата заробітної плати понад 1 місяць;

- виплата компенсацій за порушення строків її виплати;

- Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством

10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку.

Порядок відшкодування шкоди

Існує три варіанти відшкодування збитків, завданих роботодавцеві працівником (ст. 136 КЗпП) :

- добровільне відшкодування;

- стягнення за розпорядженням власника чи вповноваженого ним органу;

- відшкодування в судовому порядку.

Добровільне відшкодування - це коли працівник, який заподіяв шкоду, добровільно покриває її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Стягнення шкоди за розпорядженням власника чи вповноваженого ним органу проводиться шляхом відрахування із заробітної плати працівника:

• власником або уповноваженим ним органом, якщо шкода завдана працівниками у розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку;
• вищестоящим в порядку підлеглості органом, якщо шкода заподіяна керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками.

Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

Відшкодування шкоди в судовому порядку - провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди. Він обчислюється з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (день, коли власникові стало відомо про наявність шкоди) .

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Визначення розміру відшкодування

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається: - за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами;

- за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди - у разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей;

- за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів - у разі розкрадання або недостачі продукції і товарів на підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні.

Шкода підприємству, установі, організації може бути заподіяна шляхом:

- розкраданням;

- умисним зіпсуттям;

- недостачею окремих видів майна та інших цінностей;

- втратою окремих видів майна та інших цінностей.

Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням:

- ступеня вини;

- виду матеріальної відповідальності;

- межі матеріальної відповідальності.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку щодо осіб які:

- займають посаду або виконують роботу, безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- виконують роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами власника або уповноваженого ним органу, наданими йому для виконання роботи. (ст. 135-1 Кодексу законів про працю України)

Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування

Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою(ст. 137 КЗпП України ) .

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення.

Судова практика

• Постанова Верховного Суду України від 20 червня 2018 року у справі № 523/4413/1-ц