Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Земельний кодекс України
• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Закон України "Про охорону культурної спадщини"
• Закон України "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768 "Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини"

Поняття земель історико-культурного призначення їх види та форми власності

До складу земель історико-культурного призначення відповідно із положенням статті 53 Земельного Кодексу України належать землі на яких розташовані:

• історико-культурні заповідники,
• історико-культурні заповідні території,
• музеї просто неба,
• меморіальні музеї-садиби,
• пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі),
• охоронювані археологічніх території.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

В зв’язку з відсутністю класифікації земель історико-культурного призначення можливо застосовувати розподіл відповідно до класифікації об’єктів культурної спадщини, наведеної у ст.2 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

1. споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

2. комплекси (ансамблі) - топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об'єктів культурної спадщини;

3. визначні місця - зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

1. археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації;

2. історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

3. об'єкти монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);

4. об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів;

5. об'єкти містобудування - історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із збереженою планувальною і просторовою структурою та історичною забудовою, у тому числі поєднаною з ландшафтом, залишки давнього розпланування та забудови, що є носіями певних містобудівних ідей;

6. об'єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

7. ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність;

8. об'єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об'єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.

Форми власності земель історико-культурного призначення

За формою власності землі історико-культурного призначення поділяють відповідно до положень ч.1 статті 54 Земельного Кодексу України на:

- Державну власність;

- Комунальну власність;

- Приватну власність.

Правове регулювання земль історико культурного призначення та правовий режим використання даного виду земель

Правове регулювання використання, забезпечення раціонального використання та здійснення охорони земель історико-культурного призначення покладені в першу чергу на центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, яким є Міністерство культури України (МКУ). Про що зазначено в положенні статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

В забезпеченні раціонального використання та охорони земель історико-культурного призначення зводиться до здійснення трьох груп повноважень, а саме повноважень щодо:

• визначення меж земельних ділянок історико-культурного призначення;
• уточнення правового режиму їх використання та охорони;
• регулювання використання земельних ділянок історико-культурного призначення.

В цілому, законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення, що передбачено положеннями статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» Але необхідно враховувати, що відповідно до положень статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини»

Усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Органом охорони культурної спадщини виступає Управління охорони культурної спадщини, діюче при Міністерстві культури України.

Форма охоронного договору та процедура його укладення передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768 «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини».

Відповідно до положень статті 162 Земельного Кодексу України здійснюється забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Але істотні особливості правового режиму цих земель безпосередньо випливають із цільового призначення. Хоча пряма вказівка на це у законодавстві відсутня, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Даний принцип походить від загального порядку використання земельних ділянок за цільовим призначенням, що передбачено положеннями статей 91, 96 Земельного Кодексу України .Оскільки всі землі історико-культурного призначення мають єдине цільове призначення, це розміщення об’єктів культурної спадщини вони підлягають підвищеній охороні земель.

Порядок укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини

Відповідно до п.1 та п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768 «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини» охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини (далі - пам'ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

В охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, наведеному у постанові Кабінету Міністрів України зазначаються особливості режиму використання пам'ятки чи її частини, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

до охоронного договору додаються:

• акт технічного стану пам’ятки (форма якого визначається Міністерством культури та стратегічних комунікацій) з фотофіксацією, що не перевищує трьох місяців до дати укладення охоронного договору. Для комплексів (ансамблів) складається окремий акт на кожну їх складову. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на п’ять років. Якщо стан пам’ятки або її частини значно змінився після проведення робіт на пам’ятці, - протягом п’яти календарних днів після його зміни;
• опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам’ятки, розташовуються на її території чи пов’язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання;
• технічний паспорт;
• план пам’ятки чи її частини у масштабі 1:100, 1:200 (можуть бути у складі технічного паспорта);
• план території пам’ятки;
• паспорт пам’ятки (форма якого визначається Міністерством культури та стратегічних комунікацій).

Власник пам'ятки або уповноважений ним орган (особа) повинен забезпечити дотримання вимог протипожежної, санітарної, екологічної безпеки, виконання режиму використання пам'яток та пов'язаних з ними будівель, територій, культурних цінностей. Зміни до укладених охоронних договорів, погоджені з відповідним органом охорони культурної спадщини, вносяться шляхом укладення додаткових угод і набирають чинності з моменту їх підписання.

Охорона земель історико-культурного призначення та правова відповідальність за неналежне використання даного виду земель

Одним із основних видів захисту і охорони земель в першу чергу виступає заборона відчуження та передача в приватну власність, земель історико- культурного призначення що перебувають в державній та комунальній власності про що чітко закріплено в положеннях Земельного Кодексу України .Схожий за своєю сутністю із попереднім видом захисту охорони земель виступає створення переліку об’єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації, що автоматично перешкоджає і приватизації земельних ділянок під ними. Про що чітко зазначено в Законі України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». Здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об’єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування. Встановлюються «зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, про що прямо зазначається в положеннях статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Корисні джерела де можна знайти інформацію про Охорону земель історико- культурного призначеня.:

1)https://mkip.gov.ua/

2)https://culture.voicecrimea.com.ua/uk/kulturna-spadshchyna-ukrainy-v-okupovanomu-krymu/

Відповідальність за неналежне використання земель історико-культурного призначення

Вид правової відповідальності відносно порядку користування землями історико-культурного призначення можна умовно поділити:

• відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення;
• відповідальність за порушення цільового використання земель.

Відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення:

• кримінальна відповідальність відповідно до положень статті 298 Кримінального кодексу України: незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини
• адміністративна відповідальність відповідно до положень статті 92 Кодексу України про адміністративне правопорушення : порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини .

Відповідальність за порушення цільового використання земель:

• кримінальна відповідальність відповідно до положень статті 239 Кримінального кодексу України : забруднення або псування земель
• адміністративна відповідальність відповідно до положень статті 53 Кодексу України про адміністративне правопорушення: порушення правил використання земель
• правова відповідальність в порядку статей 141 та 143 Земельного Кодексу України .

Див. також

• Відповідальність та порядок визначення шкоди внаслідок вчинення земельного правопорушення.