Договір про нерозголошення: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
(Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_184600-07 Про деякі питання практики застосуванн...)
 
Немає опису редагування
Рядок 36: Рядок 36:


Також угода про нерозголошення може передбачати так звані “шаблонні” положення, які стосуються вирішення спорів, і передбачають, наприклад, що всі суперечки між сторонами вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди сторони зберігають за собою право звернутись для вирішення спору до відповідного суду, або ж встановлюють, що у разі виникнення спору останній передається на розгляд до третейського суду.
Також угода про нерозголошення може передбачати так звані “шаблонні” положення, які стосуються вирішення спорів, і передбачають, наприклад, що всі суперечки між сторонами вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди сторони зберігають за собою право звернутись для вирішення спору до відповідного суду, або ж встановлюють, що у разі виникнення спору останній передається на розгляд до третейського суду.
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Договірне (зобов’язальне) право]]

Версія за 13:05, 27 лютого 2018

Нормативна база

Поняття

Угода про нерозголошення (Non-disclosure Agreement (NDA), confidentiality agreement (CA), confidential disclosure agreement (CDA), proprietary information agreement (PIA) or secrecy agreement (SA)) є юридичним договором, укладеним між двома або більше сторонами з метою нерозголошення (зберігання), взаємного обміну знаннями, матеріалами, або іншою інформацією доступ до якої обмежено третім особам, та(або) з метою зберегання (нерозголошення) конфіденційної інформації відносно третіх осіб. Цей тип угод служить для запобігання витоку будь-якої конфіденційної інформації: від виробничих секретів до персональних даних. Така угода забороняє одній із сторін протиправно використовувати чи розповсюджувати певну інформацію, отриману від іншої сторони, тобто сторона, яка отримує доступ до конфіденційної інформації, зобов’язується охороняти її як свою власну, або ж, щонайменше, здійснювати всі необхідні заходи для її збереження та охорони.

Види

Перше, що необхідно перед складанням угоди про нерозголошення — це визначити вид необхідної угоди. Можна виділити два основних види:

  • Односторонню угоду: одна сторона виявляє бажання довірити певну інформацію іншій стороні, але таким чином, щоб вона залишилася закритою для третіх осіб, виходячи з міркувань секретності або патентного права. Найчастіший випадок вживання таких угод — у трудових відносинах. Деякі трудові договори, укладені між співробітником і роботодавцем, включають положення, що обмежують можливість використовувати і поширювати «конфіденційну інформацію» компанії.
  • Взаємна угода про нерозголошення: Його принципова відмінність від першого виду полягає в тому, що обидві сторони діляться інформацією, яка повинна залишатися закритою для доступу третім особам. Такого роду угоди найбільш часто зустрічаються при спільних підприємствах компаній або при їх злитті.

Угода про нерозголошення може укладатися в будь-якій сфері (наприклад, при наданні послуг у сфері інформатизації, при створенні об’єктів авторського права на замовлення, при укладенні трудового договору тощо), з різними категоріями осіб – контрагентами, працівниками, клієнтами та ін. Така угода може бути одно- або двосторонньозобов’язуючою, тобто обов’язок по нерозголошенню інформації може покладатися на одну або обидві сторони угоди, залежно від вищенаведених обставин у кожній конкретній ситуації. NDA може виступати як складовою частиною основного договору (наприклад, договору про надання послуг), так і являти собою окремий договір. Можливим також є варіант включення певних загальних положень до основного договору та укладення окремої, деталізованої угоди про нерозголошення.

Загальні положення угоди про нерозголошення

Зазвичай, угода про нерозголошення містить наступні положення:

  • сторони договору;
  • тлумачення понять договору;
  • визначення предмету договору, тобто що відноситься до конфіденційної інформації (зазвичай, конфіденційна інформація міститься у Положенні про конфіденційну інформацію);
  • термін, та умови, відповідно з якими дана інформація не вважається конфіденційною;
  • норми права та юрисдикція, згідно з якими регулюються відносини цього договору;
  • відповідальність сторін, за порушення умов договору.

Принципи укладення угоди

Укладаючи договір про нерозголошення необхідно встановити: предмет договора - що відноситься до конфіденційної інформації; суб`єкти договора - особи які володіють та надають доступ до конфіденційної інформацієї, особі якій надано доступ до відповідної інформації, а також треті особи відносно яких зберігається конфіденційна інформація.

Конфіденційна інформація -  це відомості, які знаходяться у володінні,  користуванні або  розпорядженні окремих  фізичних  чи юридичних   осіб і поширюються  за  їх  бажанням відповідно  допередбачених  ними умов. Визначення поняття Конфіденційна інформація викладено у ст.21 ЗУ " Про інформацію"

Особи,  які володіють   конфіденційною інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї методи захисту.  Одним із основних елементів угоди про нерозголошення є визначення, що охоплює собою конфіденційна інформація, яка не підлягає розголошенню, кому вона належить і з якого моменту, яким способом особа могла отримати до неї доступ, а також надання декількох конкретних прикладів такої інформації для більшої деталізації. При визначенні необхідно також враховувати і ретроспективний аспект, оскільки певна інформація, що являється конфіденційною, могла бути передана контрагентові ще до укладення угоди про нерозголошення. Допустимим є зазначення певних винятків, коли інформація не вважається конфіденційною відповідно до договору (наприклад, якщо така інформація вже знаходиться у відкритому доступі, або ж була правомірно та незалежно отримана іншою стороною до укладення зазначеного договору).

Угода також повинна містити положення, які визначають, яке використання конфіденційної інформації є дозволеним (наприклад, виключно в цілях надання послуг, передбачених відповідним Договором між сторонами), а також за яких умов використання конфіденційної інформації може бути дозволеним (наприклад, на вимогу органів державної влади або за попередньою письмовою згодою контрагента). Слід передбачити в угоді про нерозголошення санкції у разі використання конфіденційної інформації іншим чином. Вони можуть диференціюватись залежно від важливості неправомірно розголошеної інформації, а також доходу особи. Проте такі санкції обов’язково повинні бути конкретизованими. Не менш важливим є визначення строку, протягом якого на сторін (або одну із сторін) покладається обов’язок по нерозголошенню конфіденційної інформації. Зазвичай він не обмежується часом дії основного договору, а триває ще на протязі певного періоду після його припинення. Цей період визначається з огляду на очікуваний строк, для якого така конфіденційність є дійсно необхідною, оскільки суспільство, технології, наука постійно розвиваються і конфіденційна інформація згодом може втратити свою актуальність і не потребуватиме подальшої правової охорони. Окрім цього, рекомендується розмежовувати такі поняття, як конфіденційна інформація та комерційна таємниця у певних випадках, оскільки комерційна таємниця може потребувати значно тривалішої правової охорони.

Важливим положенням в угоді про нерозголошення є вимога про повернення конфіденційної інформації, тобто повернення усіх носіїв, на яких міститься така інформація, та/або знищення конфіденційної інформації, яка знаходиться на особистих електронних ресурсах або носіях іншої сторони. Такі дії можуть бути передбачені після припинення основоного договору.

Також угода про нерозголошення може передбачати так звані “шаблонні” положення, які стосуються вирішення спорів, і передбачають, наприклад, що всі суперечки між сторонами вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди сторони зберігають за собою право звернутись для вирішення спору до відповідного суду, або ж встановлюють, що у разі виникнення спору останній передається на розгляд до третейського суду.