Форми закінчення досудового розслідування

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Податковий кодекс України
• Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України"
• Наказ Офісу Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298 "Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення"
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"

Форми закінчення досудового розслідування

Форма закінчення досудового розслідування залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування.
Так, згідно з частиною другою статті 283 КПК України «Загальні положення закінчення досудового розслідування» розслідування може бути закінчено у формі:

1. закриття кримінального провадження;
2. звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
3. звернення до суду з обвинувальним актом;
4. звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
5. звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.

Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовуються при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених частиною 2 статті 301 КПК України.
Таким чином, закінчення досудового розслідування – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

Закриття кримінального провадження

Закриття кримінального провадження як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор, слідчий та дізнавач підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження. Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор, слідчий та дізнавач мають право тільки за наявності передбачених законом підстав (стаття 284 КПК України).

Так, відповідно до частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо:

• встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
• встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
• не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
• не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі (учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав);
• втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння;
• помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
• існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
• потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством;
• стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
• стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України;
• існує нескасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 частини 1 статті 284 КПК України, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності (учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання слідчому, дізнавачу, прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав); ;
• після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
• слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

Частиною другою статті 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом:

• у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
• не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі;
• втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою;
• якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
• досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом (частина третя статті 284 КПК України).
Про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності

Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим.
Згідно з положеннями пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі статті 285 КПК України та в порядку статті 286 КПК України.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду. Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Звернення до суду з обвинувальним актом

Конституційні принципи презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України) і підтримання державного обвинувачення в суді (пункт 5 статті 129 Конституції України), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього. Така позиція законодавця, що закріплена в статті 283 і статті 291 КПК України, орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання.
Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру

Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які застосовуються до неповнолітнього в разі вчинення такою особою кримінального правопорушення, які полягають у звільненні від кримінальної відповідальності, або застосуванні відповідного заходу адміністративного впливу.

Так, примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК України, зокрема, застосовують:

• до особи, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин у віці до 18 років, якщо її виправлення можливе без застосування покарання (частина 1 статті 97 КК України);
• до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (частина 2 статті 97 КК України).

Метою застосування таких заходів має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунктом 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України).
Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим, дізнавачем або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України (частина 5 статті 499 КПК України).
Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано статтею 292, статтею 498 і статтею 499 КПК України.

Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру

Кримінальне законодавство України допускає застосування судом примусових заходів медичного характеру до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними (стаття 19, стаття 20 і стаття 93 КК України, глава 39 КПК України). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.
Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором, слідчим та дізнавачем у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:

• суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
• кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку (частина 1 статті 503 КПК України).

Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи (стаття 91, частина 3 статті 503, стаття 505 КПК України).
Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру (частина 1 статті 511 КПК України). Слід зазначити, що згідно зі статтею 20 КК України особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру (частина 2 статті 504 КПК України). Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 3 статті 283 КПК України).