Викуп пам'ятки культурної спадщини

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Закон України "Про охорону культурної спадщини"
• Закон України “Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації”
• Постанова Верховної ради України від 17 червня 1992 року № 2471-XII “Про право власності на окремі види майна”
• Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1447 "Про затвердження Методики грошової оцінки пам’яток"
• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

Поняття пам'ятки культурної спадщини

Культурна спадщина – сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини.

Об'єкт культурної спадщини – визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам’ятка культурної спадщини – об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або об’єкт культурної спадщини, який взято на державний облік, відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", до розв’язання питання про включення (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. (ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини")

До таких об'єктів належать лише об'єкти нерухомого майна.

Культурна спадщина охороняється законом. Відповідно до положень Конституції України держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Національним законодавством затверджено Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку не можуть бути предметом застави (ст. 4 Закону України "Про заставу").

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено гарантії здійснення права власності та його захисту. Зокрема, у ст. 1 Першого протоколу до неї зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з нормами ст. 41 Конституції України, примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Порядок викупу пам'ятки культурної спадщини

Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать:

• центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;
• орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим;
• обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
• виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

У разі, коли пам'ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані привести цю пам'ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).

Якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють вищезазначених заходів, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов'язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження.

Органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини (ст. 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Органи місцевого самоврядування, на території яких не створено органів охорони культурної спадщини, зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці, негайно повідомивши про це відповідний орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування зобов'язані повідомляти відповідні органи охорони культурної спадщини про бездіяльність власника або уповноваженого ним органу, особи, яка набула права володіння, користування чи управління, що створює загрозу пам'ятці.

На об’єктах підводної культурної спадщини зі статусом морського меморіалу забороняється ведення будь-яких форм діяльності, зокрема підводно-екскурсійної, крім потреб наукових досліджень або інвентаризації.

Для припинення права власності на пам'ятки культурної спадщини повинні існувати такі умови:

• наявність в особи права власності на такий об'єкт;
• безгосподарне ставлення до нього власника, що загрожує його пошкодженням або знищенням.

У разі виявлення пам'ятки, якій в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки культурної спадщини загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини надсилає власнику попередження у формі листа, де зазначається термін, протягом якого власним має вжити конкретних заходів щодо збереження пам'ятки. Зазначені вимоги у попередженні слугують сигналом для власника, дії або бездіяльність якого створюють загрозу пошкодженню чи знищенню пам'ятки.

Якщо власник пам'ятки культурної спадщини не вживе заходів щодо її збереження (незалежно від вини), зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов (наприклад, недостатність коштів), суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп.

Суд, розглядаючи справу про примусовий викуп пам’ятки, зобов’язаний встановити факт бездіяльності власника або дій, спрямованих на пошкодження чи знищення пам’ятки, і факт попередження відповідним державним органом власника про припинення недбалого ставлення до пам’ятки, а також визначити викупну ціну пам’ятки у разі недосягнення згоди щодо неї сторонами спору. При цьому розмір відшкодування розраховується відповідно до Методики грошової оцінки пам’яток, яка визначає процедури проведення грошової оцінки пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних пам'яток національного та місцевого значення, занесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Дія цієї Методики поширюється на випадки проведення суб'єктами оціночної діяльності грошової оцінки пам'яток та щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до вирішення питання про занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки культурної спадщини позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Виключного (закритого) переліку підстав відчуження об’єктів культурної спадщини у недобросовісних власників не міститься в жодному національному нормативно-правовому акті.

Викуплена пам'ятка культурної спадщини переходить у власність держави. Власнику, в якого викуповується майно, виплачується його вартість. Викупна ціна пам'ятки культурної спадщини визначається за згодою сторін, а в разі спору - судом (ст. 352 Цивільного кодексу України).

Судова практика

Верховний Суд у своїй постанові у справі № 826/6522/15 від 05.03.2020 року висловив наступну правову позицію щодо застосування норм права у сфері охорони культурної спадщини, а саме: "Власник або уповноважений ним орган, користувач, який уклав охоронний договір щодо збереження об’єктів культурної спадщини, несе відповідальність за його невиконання, а органи охорони культурної спадщини зобов’язані заборонити будь-яку діяльність таких осіб, що створює загрозу пам’ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини".

При чому, в Єдиному реєстрі судових рішень не міститься жодного рішення, предметом якого були б відносини згідно з цією статтею.