Міжнародні стандарти поводження із засудженими

Зміст

1. Нормативно-правова база

2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими

3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

4. Європейські стандарти поводження із засудженими

1. Нормативно-правова база

- Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.)

- Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.

2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими

Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Ці стандарти були узгоджені міжнародною спільнотою і в їх підґрунті, насамперед, лежить Загальна декларація прав людини.

Існують такі міжнародні стандарти поводження із засудженими:

а) які стосуються поводження з особами, позбавленими волі, серед яких чільне місце займають Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими і Європейські тюремні правила; б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.

3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями були прийняті Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями у 1955 р. Цим міжнародно-правовим документом передбачені такі невіддільні від загальних прав людини основоположні принципи поводження із засудженими, що ґрунтуються на необхідності забезпечення прав засуджених. Серед них можна виділити право на:

- життя та особисту недоторканність;

- здоров’я;

- працю та відпочинок;

- незастосування до них тортур чи іншого нелюдського поводження, а також на повагу людської гідності;

- належні правові процедури;

- свободу від будь-якої форми дискримінації (за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, сімейного становища або соціального стану);

- свободу від рабства;

- свободу совісті, думок та віросповідання;

- недоторканність сімейного життя;

- самовдосконалювання.

Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:
- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;
- обмежувати права і свободи людини і громадянина.
Режим позбавлення волі не повинен занадто обмежувати контакти засуджених із зовнішнім світом, тому міжнародні стандарти особливу увагу приділяють тим аспектам поводження з позбавленими волі, які спрямовані на підготовку цих осіб до повернення до життя у суспільстві.

Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.

4. Європейські стандарти поводження із засудженими

На цей час Європейські пенітенціарні правила є єдиним у світі регіональним міжнародним нормативно-правовим документом, що включає значну кількість спеціальних норм про поводження із засудженими (ув’язненими). Дата прийняття - 12 лютого 1987 року.

Правила носять рекомендаційний характер, однак вони мають значний авторитет в структурах РЄ та можуть бути використані Європейським судом з прав людини або Комітетом з запобігання катуванням для аргументації своїх критичних зауважень до в’язничної влади. Таким чином, вони мають опосередковану обов’язковість.

Принципи поводження з ув’язненими (за Європейськими пенітенціарними правилами):

1) дотримання прав осіб, позбавлених волі;

2) особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду;

3) обмеження, накладені на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними та відповідати тій обґрунтованій меті, з якої вони накладалися;

4) утримання ув’язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів;

5) життя в місцях позбавлення волі повинно бути, наскільки це можливо, наближене до позитивних аспектів життя у суспільстві;

6) тримання під вартою має здійснюватися таким чином, щоб сприяти поверненню до суспільства осіб, позбавлених волі;

7) варто заохочувати співробітництво із зовнішніми соціальними службами;

8) всі пенітенціарні установи повинні регулярно інспектуватися державними органами та піддаватися незалежному моніторингу.

Таким чином, характерною рисою Європейських пенітенціарних (в’язничних) правил є їх безпосередньо «управлінська» спрямованість. Вони роблять акцент на відповідальності тюремної адміністрації, а не на безпосередній захист прав окремих ув’язнених. Разом з тим, підкреслюється той факт, що при досягненні ефективного тюремного управління захист прав і законних інтересів ув’язнених не повинен слабшати.