Відповідальність медичних працівників

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Кримінальний кодекс України
• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»
• Закон України «Про систему громадського здоров’я"
• Закон України «Про психіатричну допомогу»
• Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»
• Закон України «Про захист прав споживачів»
• Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними»
• Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»
• Закон України «Про протидію захворюванню на туберкульоз»
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»

Загальні питання юридичної відповідальності медичних працівників

Відповідно до статті 80 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть: цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

При цьому, слід зазначити, що згідно з частиною п'ятою статті 34 цього Закону лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Цивільно-правова відповідальність

Відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Основні аспекти настання цивільно-правової відповідальності прописані в ЦКУ. Цей вид відповідальності поділяється на два види:

• договірна відповідальність (регулюється гл. 63 ЦКУ та Законом України «Про захист прав споживачів») - настає у випадку порушення медичним працівником умов договору про надання медичних послуг. Законодавство вимагає у цьому випадку, за наявності вини виконавця, відшкодування збитків (моральних та матеріальних) у повному обсязі.
• деліктна відповідальність настає у випадку неправомірного заподіяння ним шкоди під час виконання своїх професійних обов’язків.

Умови притягнення до відповідальності:

1. доведено факт протиправного характеру дій чи бездіяльності;
2. наявність негативного впливу на здоров’я пацієнта;
3. встановлено причинно-наслідковий зв’язок між цими фактами;
4. доведено факт вини медика.

Для настання юридичної відповідальності необхідна наявність причинно-наслідкового зв’язку між вчиненням певних дій (бездіяльності) медичного працівника та настанням шкоди для здоров’я пацієнта. Встановлює чи спростовує наявність такого зв’язку судово-медична експертиза.

Судово-медична експертиза проводиться згідно з постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду. Судово-психіатрична експертиза має на меті встановити ступінь вираженості та характер страждань, психологічний стан пацієнта.

Судово-медична експертиза вирішує питання:

1. причина несприятливого результату чи смерті особи;
2. підтвердження чи спростування факту наявності помилок в роботі лікаря;
3. причини помилкових дій лікаря;
4. наявність можливості у лікаря спрогнозувати та попередити негативні наслідки своїх вчинків;
5. ймовірні причини настання негативних наслідків в разі правильного лікування;
6. наявність чи відсутність порушень в організації охорони здоров’я в медичному закладі, де стався випадок.

Результати цих досліджень суд враховує при встановленні розміру компенсації матеріальної шкоди. Результати судово-медичної експертизи оформляються документом, який має назву висновок експерта.

Висновок експертизи встановлює:

- чи настала шкода для здоров’я пацієнта від дій (бездіяльності) медичного працівника;

- чи спричинена шкода діями самого пацієнта (недотримання рекомендацій);

- чи обумовлена шкода індивідуальними особливостями організму пацієнта.

В останніх двох випадках особа, що заподіяла шкоду, не буде зобов’язана її компенсувати.

Приклад: лікар добросовісно та в повній мірі провів обстеження пацієнта, однак виставив невірний діагноз через нетиповий перебіг хвороби; або під час проведення оперативного втручання хірург пошкодив артерію через розташування її в нетиповому місці.

Презумпція вини

Варто зазначити, що обов’язковою умовою відповідальності за заподіяння шкоди є причинний зв’язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Наприклад: якщо шкода не є наслідком протиправної поведінки заподіювача шкоди, а сталася з інших причин (через недотримання пацієнтом медичних рекомендацій чи внаслідок індивідуальних особливостей організму пацієнта), у заподіювача шкоди не виникатиме обов’язку відшкодувати шкоду.

Цивільне законодавство передбачає принцип вини особи, яка заподіяла шкоду при наданні медичної допомоги. Відсутність вини особи стає підставою для звільнення від відповідальності. Саме через цей принцип відсутність вини має довести та особа, яка скоїла правопорушення. Однак цивільне законодавство передбачає винятки з цього правила.

Обставини, які передбачають відшкодування завданої пацієнту шкоди

• шкода заподіяна за крайньої потреби;
• шкода заподіяна діяльністю, яка пов’язана зі зберіганням та використанням механізмів, обладнання, хімічних, радіоактивних, вибухонебезпечних та вогненебезпечних речовин;
• шкода заподіяна через певні недоліки в товарі чи роботах (наприклад, вказаної недостовірної інформації в інструкції з застосування виробу чи препарату).

Принципи відшкодування шкоди, заподіяної медичним працівником

Відповідно до цивільного права в разі доведення вини медичного працівника, пацієнт претендує на відшкодування усіх видів завданої шкоди:

1. майнової - усіх видів майнових витрат (ст.22 ЦК України);
2. немайнової (моральної) - компенсацію порушником завданих фізичних та духовних страждань, що стали наслідком його правопорушення, у грошовій формі. При розрахунку грошової суми до уваги береться рівень фізичного болю та страждань, яких зазнав пацієнт через каліцтво та інші негативні наслідки для його здоров’я (ст. 23 ЦКУ).

Майнова шкода складається з:

1. реальних збитків — витрат майнового характеру, затрачених на відновлення порушеного права;
2. втраченої вигоди — прибутків, які могла отримати особа в разі, якби її права не були порушеними.

Розмір відшкодування, в разі доведеного факту відповідальності медичних працівників, у кожному конкретному випадку встановлює суд. Для нарахування суми матеріальних витрат пацієнт має надати до суду відповідні документи (наприклад, аптечні чеки).

Розрахунок суми компенсації немайнової шкоди (моральної шкоди)

На даний час відсутня законодавчо закріпнена формула для визначення розміру моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суди керуються принципами:

1. повинен бути доведеним факт посягання на немайнові права особи чи порушення цих прав;
2. в діях (бездіяльності) медичного працівника повинен бути встановлений факт вини;
3. сторона пацієнта повинна довести факт моральних та фізичних страждань;
4. компенсація моральної шкоди не залежить від компенсації матеріальної шкоди.

Законодавець не передбачив верхньої та нижньої межі розміру моральної шкоди. Стаття 23 ЦКУ частково надає орієнтири, якими має керуватись суд в питанні встановлення розміру грошової компенсації матеріальної шкоди, як одного з видів відповідальності медичних працівників за вчинені правопорушення:

• на розмір суми грошової компенсації впливає характер вчиненого правопорушення;
• ступінь вираженості фізичних та моральних страждань;
• характер зниження здібностей чи позбавлення можливості до реалізації;
• ступінь вираженості вини особи, яка спричинила моральну шкоду;
• до уваги приймаються також інші обставини, які мали суттєвий вплив на ситуацію, вимоги доцільності та справедливості.

Важливо! Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Юридична відповідальність медичних працівників за шкоду, яка була заподіяна пацієнту, покладається на суб’єктів цивільно-правової відповідальності (гл. 82 ЦКУ). А саме на:

• юридичних осіб – медичні заклади;
• фізичних осіб, що займаються медичною практикою.

Позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неякісним наданням медичної послуги, може пред’являтися до суду в порядку цивільного чи адміністративного судочинства за зареєстрованим місцем проживання чи перебування особи, якій заподіяно шкоду або за місцем заподіяння шкоди.

Стаття 1172 ЦКУ передбачає, що юридичні чи фізичні особи відшкодовують пацієнту шкоду, яку заподіяв його здоров’ю медичний працівник в ході виконання ним своїх професійних обов’язків. Лікар, вина якого встановлена, може бути притягнений до кримінальної відповідальності. Надалі заклад охорони здоров’я може звертатись до винної особи з регресним позовом та вимагати від неї компенсування повної суми заподіяної шкоди.

Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, яка настає за правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Так, відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

До адміністративних правопорушень у галузі охорони здоров’я населення належать, зокрема:

- порушення санітарних норм (стаття 42);

- порушення встановленого порядку реалізації (відпуску) лікарських засобів (стаття 42⁴) ;

- порушення обмежень, встановлених для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності (стаття 44²);

- порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (стаття 45¹).

До осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються адміністративні стягнення, передбачені санкціями статей, що встановлюють відповідальність за такі правопорушення.

Варто відмітити, що здебільшого це штрафи у розмірі, який визначається від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності медичних працівників за правопорушення, що вчиняються ними під час здійснення професійної діяльності.
Згідно з частиною першою статті 2 Кримінального кодексу України (далі - КК України) підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Злочини, що вчиняються медичним працівниками у зв’язку зі здійсненням ними професійної діяльності, умовно можна поділити на такі:

- злочини проти життя і здоров’я особи (пацієнта);

- злочини проти прав особи (пацієнта);

- злочини у сфері господарської діяльності з медичної практики;

- злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

- інші злочини, вчинені медичними працівниками у зв’язку з їхньою професійною діяльністю.

Приблизний перелік, закріплених КК України, діянь, за які наступає кримінальна відповідальність:

• неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (стаття 131);
• розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (стаття 132);
• незаконне проведення аборту або стерилізації (стаття 134);
• неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (стаття 137);
• незаконна лікувальна діяльність (стаття 138);
• ненадання допомоги хворому медичним працівником (стаття 139);
• неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (стаття 140);
• порушення прав пацієнта (стаття 141);
• незаконне проведення дослідів над людиною (стаття 142);
• порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини (стаття 143);
• насильницьке донорство (стаття 144);
• незаконне розголошення лікарської таємниці (стаття 145);
• підміна дитини (стаття 148);
• незаконне поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги (стаття 151);
• розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (стаття 168);
• порушення права на безоплатну медичну допомогу (стаття 184);
• незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (стаття 319);
• порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 320);
• фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів (стаття 321¹)
• порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і державної реєстрації лікарських засобів (стаття 321²);
• порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням (стаття 325);
• порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (стаття 326);
• зловживання владою або службовим становищем (стаття 364);
• службове підроблення (статя 366);
• службова недбалість (стаття 367);
• прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368).

Порядок притягнення до кримінальної відповідальності

Притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється на загальних підставах за вироком суду після проведення досудового розслідування.

Обставини, які виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності

• хвороба самого медичного працівника;
• непереборна сила;
• відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації;
• стан крайньої необхідності;
• відсутність необхідних ліків, інструментів для надання медичної допомоги.

Перелік обставин не є вичерпним і може бути доповнено у кожному конкретному випадку.

Судова практика

• Рішення Європейського суду з прав людини від 28 липня 2016 року у справі "Марчук проти України"

Корисні посилання

• Особливості проведення судово-медичної експертизи лікарських помилок

Див. також

• Права пацієнта
• Ненадання допомоги хворому медичним працівником
• Кримінальні правопорушення у сфері медичної діяльності
• Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я