Осудність у кримінальному процесі: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Немає опису редагування
(додано практику ВС)
 
Рядок 35: Рядок 35:


Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для [[Примусові заходи медичного характеру: умови та порядок застосування|застосування примусових заходів медичного характеру.]]
Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для [[Примусові заходи медичного характеру: умови та порядок застосування|застосування примусових заходів медичного характеру.]]
==== Судова практика ====
[https://reyestr.court.gov.ua/Review/85869081 Постанова Верховного Суду від 19 листопада 2019 року по справі 130/2612/17] У Постанові вказано на особливості оцінки злочину, який вчинила  неосудна особа.
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поточна версія на 14:03, 7 вересня 2024

Нормативна база

Загальні положення

Відповідно частини першої статті 18 Кримінального кодексу України (далі - КК України) суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність.

Обов'язковою ознакою суб'єкта кримінального правопорушення є його осудність. Тільки осудна особа здатна правильно оцінювати фактичні обставини вчинюваного діяння, усвідомлювати його суспільно небезпечний характер, керувати своїми діями (бездіяльністю). Тільки осудна особа підлягає кримінальній відповідальності й покаранню.

Згідно з частиною першою статті 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Осудність характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним). Медичний критерій визначає здоровий стан психіки особи, відсутність певних психічних захворювань, недоліків розумового розвитку. Юридичний критерій полягає у здатності особи усвідомлювати характер своїх суспільно небезпечних дій (бездіяльності) та керувати ними.

Якщо виникає сумнів з приводу осудності, органи досудового розслідування чи суд призначають судово-психіатричну експертизу. Особа повинна бути визнана судом осудною чи неосудною не взагалі, а лише стосовно діяння, що їй інкримінується.

Стан неосудності особи

Неосудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Неосудність виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності (частина друга статті 19 КК України).

Станом на сьогодні існує чотири види психічних захворювань, які підпадають під медичний критерій неосудності:

♦ Хронічне психічне захворювання - розлад психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ. До хронічних психічних захворювань належать: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч тощо.

♦ Тимчасовий розлад психічної діяльності -  психічне захворювання, що розпочинається раптово, характеризується швидким розвитком, триває відносно недовго і як правило закінчується повним одужанням особи (гострий алкогольний психоз, реактивний стан, тобто хворобливий розлад внаслідок тяжкого психічного потрясіння, так звані виняткові стани - патологічне сп'яніння, патологічний афект тощо).

♦ Недоумство, або як його ще називають, олігофренія,-  стійкий і такий, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності, хворобливий стан психіки (вроджений, набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок якогось психічного захворювання).

♦ Інший хворобливий стан психіки - це такий стан, що у вузькому розумінні не є психічним захворюванням, але інколи його перебіг є досить тяжким, супроводжується різними порушеннями психічної діяльності (наприклад, тяжкі форми психопатії, стан абстиненції).

Стан неосудності особи визначається лише на момент вчинення нею суспільно небезпечного діяння. Оскільки неосудний не може бути суб'єктом кримінального правопорушення, він не підлягає кримінальній відповідальності, але згідно з частиною другою статті 19 КК України до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, які не є покаранням. Закон передбачає такі види примусових заходів медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним, посиленим чи суворим наглядом (стаття 94 КК України).

Якщо особа вчиняє кримінальне правопорушення у стані осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вона не підлягає покаранню. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру (частина третя статті 19 КК України, стаття 93 КК України). Після одужання ця особа може підлягати покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави звільнення її від кримінальної відповідальності чи підстави звільнення від покарання.

Обмежена осудність

Відповідно до статті 20 КК України особа підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Медичний критерій обмеженої осудності вказує на наявність у винного певного психічного розладу: різного роду психопатії, невротичні розлади, розлади особистості, залишкові явища черепно-мозкових травм, розумова відсталість.

Юридичний критерій обмеженої осудності складається із двох ознак - інтелектуальної (нездатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії чи бездіяльність) та (або) вольової ознаки (нездатність особи повною мірою керувати ними). Наявність такого психопатологічного стану, як обмежена осудність, безумовно, значно ослаблює здатність особи до розуміння характеру вчинюваного нею діяння і контролю за своєю поведінкою.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Судова практика

Постанова Верховного Суду від 19 листопада 2019 року по справі 130/2612/17 У Постанові вказано на особливості оцінки злочину, який вчинила неосудна особа.