Звільнення працівника за угодою сторін

Нормативна база

• Кодекс законів про працю України
• Цивільний процесуальний кодекс України
• Закон України «Про судовий збір»
• Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»
• Закон України «Про відпустки»

• Наказ Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці»
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»

Порядок звільнення

Однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Потреба у використанні пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з'являється насамперед у сторін строкового трудового договору для його дострокового припинення. З ініціативи власника такий трудовий договір може бути розірваний тільки за наявності підстав, зазначених у законі. Працівник також вправі розірвати строковий трудовий договір тільки за наявності причин, передбачених у статті 39 КЗпП України. Коли ж в кожної з сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закон не перешкоджає тому, щоб за угодою сторін припинялися і трудові договори, укладені на невизначений строк.

Переваги для працівника

• по-перше, можливість звільнення у будь-який строк. Головним, в даному разі, є наявність спільної згоди між працівником та роботодавцем, тому саме звільнення може відбутися як у день внесення пропозиції, так і у будь-який інший момент.
• по-друге, згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за угодою сторін починається з 8-го дня з дня постановлення на облік у центрі зайнятості на відміну від звільнення власним бажанням без поважних причин, де виплата допомоги починається з 91-го календарного дня (ч.4 ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття")

ВАЖЛИВО! Відповідно до п.3-3 Прикінцевих положень Закону України № 2622-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці» Під час воєнного стану, допомога по безробіттю призначається з першого дня надання статусу безробітного.

Роботодавець в день звільнення зобов'язаний видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у цей же день. Якщо працівник в день звільнення не працював, то виплата належних сум повинна бути здійснена не пізніше наступного дня після того, як звільнений зажадав розрахунок. У разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця останній зобов'язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Строк звільнення

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за згодою сторін договір припиняється в строк, визначений сторонами.

У заяві про звільнення за угодою сторін працівник ставить бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви, а роботодавець, розглядаючи цю заяву вирішує задовольняти її чи ні.

Саме у цьому полягає згода сторін, коли працівник і роботодавець спільно вирішують коли і як звільнитися працівникові.

Є такі випадки, коли працівник перед тим, як звільнитися повинен передати матеріальні цінності, документи, тощо, на що необхідно певний час - то роботодавець виходить з інтересів підприємства при прийнятті рішення. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").

Крім цього, слід зауважити, що роботодавець не має права звільняти працівника за власним бажанням, якщо працівник про це не просив і не подавав про це заяви, а подав заяву про звільнення за угодою сторін.

Форма угоди

Форма домовленостi (угоди сторiн) про звiльнення за цiєю пiдставою припинення трудового договору не визначена, а це означає, що пропозицiя (iнiцiатива) i сама угода сторiн про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП можуть бути у письмовiй або уснiй формi.

Незалежно вiд форми трудового договору припинення трудових правовiдносин допускається в разi досягнення домовленостi мiж працiвником i власником або уповноваженим ним органом у будь-який час i у строк, визначений сторонами.

Якщо працiвник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в нiй має бути зазначено прохання звiльнити його за угодою сторiн i дату звiльнення.

Ураховуючи, що трудовий договiр укладається, як правило, у письмовiй формi (ст. 24 КЗпП), процедуру припинення трудового договору вiдповiдно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП доцiльно теж оформлювати у письмовiй формi.

Отже, звiльнення за угодою сторiн можна характеризувати так:

– вiдсутнiсть взаємних претензiй сторiн трудового договору (працiвник та власник або уповноважений ним орган);

– необов’язковiсть дотримання сторонами письмової форми волевиявлення про звiльнення, оскiльки така форма може бути усною;

– вiдсутнiсть зобов’язання сторiн щодо виконання будь-яких процесуальних дiй (наприклад, попередження; зобов’язання щодо працевлаштування працiвника; погодження звiльнення з виборним органом первинної профспiлкової органiзацiї тощо);

– вiдсутнiсть зобов’язання власника або уповноваженого ним органу щодо виплати працiвниковi вихiдної допомоги.

Відмова роботодавця

Роботодавець, зі свого боку, вправі відмовити працівникові у розірванні трудового договору за угодою сторін.

Якщо роботодавець не погоджується звільняти працівника за угодою сторін, то він повинен написати письмову відмову у задоволенні заяви з обґрунтуванням того, чому він не може звільнити цього працівника.

У разі відсутності такого обґрунтування і відмови у звільненні - працівник має право не продовжувати працювати і вимагати через суд звільнення з роботи. Хоча, якщо письмова відмова надійшла працівникові - вона повинна містити причини неможливості її задоволення, умови, при яких заява буде задоволена і дата потенційного звільнення працівника.

Якщо працівник погоджується з цими причинами - він або переписує заяву, або на письмовій відповіді робить власноручний запис про те, що він погоджується бути звільненим за цих умов у визначений термін, що і виправдовує назву способу звільнення «за угодою сторін».

Якщо ж працівник не погоджується на умови, викладені у письмовій відмові - він вправі звертатися до суду з позовом про її оскарження чи переписати свою заяву на звільнення за власним бажанням з поважних чи без поважних причин.

А вже відмовити працівникові у звільненні за власним бажанням роботодавець не має права. При відсутності згоди кожної сторони на пропозицію іншої розірвання трудового договору проводиться за ініціативою працівника чи власника або уповноваженого ним органу.

Порядок оскарження необґрунтованої відмови роботодавця

Необґрунтована відмова працівнику звільнитися за угодою сторін обмежує права та законні інтереси працівника. Це дає право працівнику на оскарження таких дій (бездіяльності) роботодавця в судових органах.

Оскільки ці вимоги спрямовані на захист трудових прав працівників, виникають із трудових правовідносин, то вони підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог статті 23 Цивільного процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.

Згідно з вимогами частини першої статті 28 Цивільного процесуального кодексу України позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися на вибір позивача за місцем знаходження підприємства (установи організації) або за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Сплата судового збору

Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» за позовну заяву немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (у 2024 році - 1211.20 грн.).

Перелік осіб які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи визначається ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Судова практика

• Постанова Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 591/1375/19 (Відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.)

Див. також

Лист-роз’яснення Міністерства соціальної політики України від 04 квітня 2014 року № 60/06/186-14