Порядок пред'явлення позову про стягнення коштів виплачених в рахунок завдатку. Правова позиція. Судова практика

Нормативна база

- Цивільний Кодекс України
- Цивільний процесуальний кодекс України
- Постанови Верховного суду України (13 лютого 2013 року м.Київ №6-176цс12)

Загальне поняття завдатку, визначення, предмет

Завдаток - це один із видів забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 570 Цивільного кодексу України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Тобто, сума коштів, сплачена як завдаток (так само як і аванс), включається до загальної ціни товару. Відмінність завдатку та авансу полягає у наслідках, які настають у разі порушення умов договору однією із сторін (покупцем або продавцем). Предметом завдатку є грошова сума, рухоме майно, речі матеріального світу, які можна вільно переміщувати у просторі (наприклад, велосипед, мобільний телефон тощо). Речі, на які накладена заборона на вільний обіг, не можна використовувати у вигляді завдатку.

Оформлення завдатку

Відповідно до ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України письмова форма договору про внесення завдатку є обов’язковою. Проста розписка не буде належним доказом здійснення правочину в письмовій формі. Умова про внесення завдатку може бути включена до договору, виконання якого забезпечується таким чином. В разі, якщо письмова форма не додержана, то на підставі ч2. ст. 547 Цивільного кодексу України угода про передачу завдатку є нікчемною, а як наслідок недійсною.

Сторони договору завдатку

Сторонами при укладанні договору завдатку можуть бути як фізичні так і юридичні особи.
Цивільна правоздатність та дієздатність осіб встановлена ст.ст. 46, 47 ЦПК України.

Особливості укладання договору завдатку

Поширеною є практика внесення завдатку ще до укладення основного договору. Однак це не відповідає законодавству. Завдатком забезпечується тільки існуюче зобов’язання. Іншими словами, зобов’язання, яке виникне в майбутньому, не може забезпечуватись завдатком. Так, наприклад, укладення договору про внесення завдатку ще до нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору купівлі-продажу квартири не відповідатиме чинному законодавству.

Правові наслідки порушення зобов'язання забезпеченого завдатком

Наслідки порушення зобов'язання забезпеченого завдатком встановлені в ст. 571 Цивільного кодексу України.
Завдаток залишається у кредитора, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості. Сторона винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Досудове врегулювання спору пов’язаного із стягненням коштів виплачених в рахунок завдатку

Досудове врегулювання спору— процес, який направлений на вирішення спірних питань, не доводячи справу до суду за допомогою домовленостей.
Досудове врегулювання включає в себе договірний процес, який супроводжується претензійним листуванням.
Одна сторона висуває свої вимоги у вигляді претензії, в якій все детально обґрунтовує причини та підстави для повернення коштів.
Таким чином, для досудового врегулювання питання щодо необхідності повернення коштів виплачених боржником кредитору в якості завдатку направляється письмова претензія.
Постраждала сторона повинна вказати в претензії, що порушила інша сторона і пред'явити до неї відповідні вимоги.

Вирішення спору судом. Судова практика

У випадку вирішення спору фізичними особами в судовому порядку регулювання здійснюється згідно вимог ЦПК України.
Право на звернення осіб за заистом встановлюється ст. 4 вищевказаного кодексу.
Позовна заява складається відповідно до ст. 175 ЦПК України:
1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
3. Позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
4. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
5. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
6. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Обов’язковою умовою пред’явлення позову є саме встановлення вини кредитора у невиконанні зобов’язання.

Ухвалами ВС СУ від 16.08.2008, від 03.12.2008, від 17.03.2010, від 08.09.2010 у справах про повернення завдатку суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що згідно із ч.2 ст. 570 ЦК, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника за попереднім договором платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише в разі наявності зобов’язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу. У разі якщо договори купівлі-продажу, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, то передана грошова сума є авансом, який підлягає поверненню.

Постанови Верховного суду України (13 лютого 2013 року м.Київ №6-176цс12)

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2013 року

            м. Київ

Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І.,

                     Гуменюка В.І.,

                     Лященко Н.П.,

   Онопенка В.В.,

   Охрімчук Л.І.,

   Патрюка М.В.,

Романюка Я.М.,
Сеніна Ю.Л., -

за участі: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3; представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4,
розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
в с т а н о в и л а:
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 липня 2008 року між ним і відповідачем було укладено попередній договір, за умовами якого вони домовилися не пізніше 14 жовтня 2008 року укласти договори купівлі-продажу будинку та частин двох земельних ділянок. З метою виконання зобов’язань за попереднім договором він (ОСОБА_1) передав ОСОБА_2 попередню оплату в рахунок суми за основними договорами в розмірі 968 420 гривень, що еквівалентно 200 тис. доларів США. Оскільки в строк до 14 жовтня 2008 року основні договори укладені не були, позивач вважає, що у відповідача виник обов’язок повернути грошові кошти, одержані як попередня оплата за попереднім договором у рахунок суми за основними договорами. Позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 1 594 080 гривень, що за курсом Національного банку України станом на 12 липня 2011 року еквівалентно 200 тис. доларів США.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2012 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2012 року та ухвалено нове рішення в указаній справі, яким позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 594 080 гривень як повернення попередньої оплати в рахунок суми за основними договорами. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року рішення апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2012 року скасовано, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2012 року залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року та ухвалити нове судове рішення у справі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 570 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2012 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Судами встановлено, що 14 липня 2008 року між сторонами було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований у реєстрі за НОМЕР_1. Згідно з п. 1 указаного договору сторони зобов’язалися не пізніше 14 жовтня 2008 року укласти договори купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та частин двох земельних ділянок, що знаходяться на АДРЕСА_2.
Також установлено, що у визначений попереднім договором строк основні договори купівлі-продажу укладені не були.
Пунктами 3, 4 попереднього договору визначено, що в разі відмови ОСОБА_2 від укладення основних договорів до 14 жовтня 2008 року вона (ОСОБА_2) повертає ОСОБА_1 сплачені грошові кошти, а в разі відмови або ухилення ОСОБА_1 від укладення основних договорів до 14 жовтня 2008 року – грошові кошти залишаються в ОСОБА_2.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що договори купівлі-продажу сторони не укладали, а тому одержані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошові кошти, як попередня оплата в рахунок суми за основними договорами, поверненню не підлягають.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із положень ст. ст. 570, 635 ЦК України й дійшов висновку про те, що грошові кошти, одержані відповідачем від позивача як попередня оплата в рахунок суми за основними договорами, є авансом, який підлягає поверненню позивачу в розмірі 1 594 080 гривень, що за курсом Національного банку України станом на 12 липня 2011 року еквівалентно 200 тис. доларів США.
Скасовуючи рішення апеляційного суду й залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд касаційної інстанції вважав, що колегія суддів апеляційного суду необґрунтовано застосувала до спірних правовідносин ст. 570 ЦК України, а суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що спірні правовідносини повинні бути врегульовані ст. 526 ЦК України
Разом із тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Верховного Суду України від 16 липня 2008 року, від 3 грудня 2008 року, від 17 березня 2010 року, від 8 вересня 2010 року у справах за позовами про розірвання попередніх договорів і повернення завдатку суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що згідно із ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника за попереднім договором платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Законом не передбачено, що якщо аванс згідно з умовами попереднього договору був переданий, а зобов’язання не виконано, тобто основний договір у визначений попереднім договором строк не укладений, то аванс залишається у сторони, яка його отримала. Така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства.
В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2012 року, від 14 березня 2012 року, від 27 липня 2011 року у справах про стягнення авансових платежів, сплачених за попередніми договорами, і розірвання таких договорів суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що в разі неукладення сторонами основних договорів у строк, визначений попередніми договорами, передані позивачами в рахунок оплати за основними договорами грошові кошти є відповідно до ст. 570 ЦК України не завдатком, а авансом і підлягають поверненню особам, які їх сплатили.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно із чч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише в разі наявності зобов’язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_1 відповідачу грошова сума в розмірі 968 420 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду касаційної інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є помилковим. Відповідно до вимог чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
За таких обставин ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року задовольнити.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор’єва В.В. Онопенко

                                  В.І. Гуменюк                               М.В. Патрюк

                                  Н.П. Лященко                            Я.М. Романюк

                                  Л.І. Охрімчук                              Ю.Л. Сенін