Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

Нормативна база

1. Декларація прав дитини
2. Загальна декларація прав людини
3. Конвенція про права дитини
4. Європейська конвенція про здійснення прав дітей
5. Кримінальний кодекс України
6. Закон України "Про охорону дитинства"
7. Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"
8. Постанова Пленуму Верховного суду від 27 лютого 2004 року № 2 "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність"
9. Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 року № 800

Поняття жебрацтва та його ознаки

 Жебрацтво - це дії щодо систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. 

• 

Відповідальність за використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом передбачена ст. 150–1 КК України.

Обов’язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки малолітня дитина, тобто дитина, яка не досягла 14-річного віку. При цьому кваліфікуючою ознакою (ч. 2 ст. 150–1 КК України) є вчинення злочину щодо чужої малолітньої дитини. Предмет злочину - те, з приводу чого вчинюється злочин, тобто це можуть бути гроші, речі, інші матеріальні цінності.

Об'єктивною ознакою даного кримінального правопорушення' є активна дія — використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. На практиці пропонується кваліфікувати вчинене як злочин, передбачений ст. 150-1 КК України, якщо має місце одночасне використання в жебрацтві трьох та більше осіб, кожна з яких хоча б одноразово висловила прохання подати милостиню сторонній особі. Випрошування може відбуватися усно, письмово або конклюдентними діями. Крім того, до об’єктивної сторони діяння слід віднести умисне створення уразливого стану дитини дорослою особою під час її використання для заняття жебрацтвом та навмисне використання предметів, наявність яких викликає розчулення у оточуючих.

Суб’єктивними ознаками використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом є вчинення його тільки з прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді спричинення дитині середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 150–1 КК України) може характеризуватися тільки необережністю.

Суб’єкт злочину спеціальний. У ч. 1 ст. 150–1 КК України – це батьки або особи, які їх замінюють, а у ч. 2 ст. 150–1 КК України – будь-які інші особи, крім батьків та осіб, які замінюють батьків.

З прийняттям ст. 150–1 КК України у 2009 році обов’язковою ознакою суб’єктивного складу злочину було визнано мету отримання прибутку. Але пізніше, у 2011 році, вказівку на обов’язкову мету вчинення злочину було виключено, оскільки суспільна небезпечність злочину визначається не корисливим мотивом або метою отримання прибутку, а характером дій, які вчинені щодо дитини, що негативно впливає на її фізичний і моральний розвиток. Небезпеку становлять і об’єктивні умови, в яких відбувається використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Обґрунтовано, що даний момент полегшить доказування наявності ознак використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, оскільки якщо винний не отримав прибутку, але використовував малолітню дитину для заняття жебрацтвом, встановити мету неможливо.

Кваліфікуючі ознаки використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом та кримінальна відповідальність

До кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст. 150–1 КК Українивідноситься використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене:

1. стосовно чужої дитини;
2. із застосуванням насильства чи погрозою його застосування;
3. повторно;
4. особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. 150, 303 або 304 КК України;
5. за попередньою змовою групою осіб.

Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 КК України, або за попередньою змовою групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. Дії, передбачені частинами першою або другою статті 150-1 КК України, вчинені організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Відмежування від інших складів злочину, кваліфікація за сукупністю злочинів

Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без її переміщення, переховування, передачі, одержання, кваліфікується лише за ст. 150-1 КК України. Вербування чи одержання малолітньої дитини й подальше використання її самим вербувальником (одержувачем) для зайняття жебрацтвом з метою отримання прибутку кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 149 КК України і ч.3 або ч.4 ст. 150-1 КК України. Так само кваліфікуються купівля малолітньої дитини або здійснення іншої угоди щодо неї, а також вербування, переміщення, переховування, передача й одержання такої дитини однією особою з подальшим використанням її для зайняття жебрацтвом іншою особою.

Слід відмежовувати склад злочину, передбачений ст. 304 КК України "Втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність" і ст. 150-КК України "Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом". Відмінність полягає у тому, що за ст. 150-1 КК України потерпілим є малолітня особа ( до 14-річного віку), а за ч.1 ст. 304 КК України - неповнолітня особа (до 18-річного віку), хоча в ч.2 ст. 304 КК України вже згадується про малолітнього. За ст. 150-КК України потерпілий, унаслідок свого віку, не усвідомлює факту використання його як фактичного "знаряддя" для жебракування, а за ст. 304 КК України - усвідомлює. Під час відмежування ознак суб'єктивної сторони ст. 150-1 КК України і ст. 304 КК України варто вказати на обов'язкову мету використання дитини для заняття жебрацтвом - для отримання прибутку, яка не характерна для втягнення неповнолітнього в жебрацтво. У випадку використання малолітньої дитини в зайнятті жебрацтвом супроводжується втягненням потерпілої особи в таку діяльність, учинене утворює сукупність злочинів, передбачених ст.150-1 , ст. 304 КК України. При цьому, використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом не передбачає активних дій з боку самої дитини, а враховується сама присутність дитини разом із дорослим.

Запобігання використанню малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

Запобігання використанню малолітньої дитини для заняття жебрацтвом розглянуто загально соціальне, спеціально-кримінологічне та індивідуальне запобігання злочину, до чого мають докласти зусиль прокуратура, а саме ювенальна юстиція, поліція, школа, соціальні служби у справах сім’ї, дітей та молоді.

Юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження або життю чи здоров’ю якої загрожує небезпека, зобов’язані забезпечити надання екстреної медичної допомоги, невідкладно звернутися до органів Національної поліції або підпорядкованого підрозділу територіального органу ДСНС для організації її подальшого захисту у разі, коли дитина потребує медичної допомоги.

Органи Національної поліції зобов’язані протягом доби поінформувати службу у справах дітей районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади (далі - служба у справах дітей) про виявлену дитину для організації її соціального захисту (пункт 6 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 року № 800)