Правове регулювання діяльності мікрофінансових організацій в Україні

Нормативна база

• Цивільний кодекс України

• Господарський кодекс України

• Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

• Закон України «Про банки і банківську діяльність»

• Закон України «Про захист прав споживачів»

• ЗУ «Про споживче кредитування»

• «Про електронну комерцію»

Поняття та види мікрофінансових організацій

Мікрофінансові організації – це юридично зареєстровані компанії, які мають ліцензію на здійснення кредитної діяльності. На відміну від банків, в основному МФО мають право тільки видавати кредити, тобто такі види продуктів як депозити, відкриття рахунків для клієнтів у МФО будуть недоступні.

Основним продуктом МФО є мікропозики, які видаються під відсоток на певний термін на конкретних умовах. Мікропозики видаються тільки на підставі підписаного договору, який має повну юридичну силу.

Вимог до статутного капіталу та до організаційно-правової форми МФО в Україні немає, тому власники компанії можуть їх обирати на свій розсуд. Діяльність МФО контролює Національний банк України.

МФО розрізняються за видом процедури оформлення кредиту на:

- такі, що надають кредити тільки онлайн;

- такі, що надають можливість забрати гроші у відділенні.

За сумою і вимогами до внесення застави:

- такі, де позику можна взяти на невелику суму (до 10 000 грн) і без застави;

- такі, що кредитують на великі суми (понад 50 000 грн) і з можливим наданням застави.

Договір кредитування фізичних осіб мікрофінансовими установами

Кредити, що надаються фізичним особам мікрофінансовими компаніями, відносяться до споживчих кредитів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», кредитором є банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити. Споживач – фізична особа, що уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Споживче кредитування – правовідносини з надання, обслуговування і повернення споживчого кредиту.

Споживчий кредит (кредит) – кошти, які надаються споживачеві (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Споживчі кредити видаються на покупку техніки, ремонт тощо.

Статтею 13 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що договори про споживчий кредит, договори про надання додаткових і супутніх послуг кредитодавцем та третіми особами, та зміни до них, укладаються у письмовій формі. Договір може бути укладений як у паперовому, так і в електронному вигляді. Якщо договір укладається в паперовому вигляді, обов’язковим є проставляння власноручних підписів сторін та печатки. У випадку укладання договору в електронному вигляді, обов’язковим є накладання електронного підпису (підписів), інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін, у порядку, встановленому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписаний примірник договору з додатками до нього невідкладно передається споживачу, інший примірник договору належить мікрофінансовій організації.

У випадку укладання договору в електронному вигляді, примірник договору про споживчий кредит і додатки до нього надаються споживачеві способом, що дозволяє встановити особу отримувача, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом, з використанням даних контактів, зазначених споживачем при укладенні договору про споживчий кредит.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однієї стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

ЗУ «Про електронну комерцію» (ст. 11) встановлює порядок укладення електронного договору, зокрема пропозиція укласти електронний договір (оферта) повинна містити істотні умови, передбачені Цивільним кодексом України, і виражати намір особи, яка зробила його, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Крім цього, електронний договір може містити наступну інформацію:

- технологію (порядок) укладення договору;

- порядок створення і накладення електронних підписів сторонами договору;

- можливість і порядок внесення змін до умов договору;

- спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами при виконанні ними своїх зобов’язань;

- технічні засоби ідентифікації сторін;

- порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- посилання на умови, що включаються в договір шляхом перенаправлення (посилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;

- спосіб зберігання і пред’явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;

- умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;

- можливість вибору мови, використовуваного при укладенні та виконанні договору;

- інші відомості.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом направлення комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), повинен надаватися безперешкодний доступ до електронних документів.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 ст. 11 Закону України « Про електронну комерцію».

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання підписаного в порядку, встановленому законодавством, електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, встановленому законодавством;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Інформаційна система підприємства електронної комерції, яке пропонує укласти електронний договір, повинна передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження МФО.

Електронний договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Кожен екземпляр електронного документа з накладеним на нього підписом, є оригіналом такого документа.

Перевагою мікрокредитування є швидкість надання позики; укладення договору в електронній формі, без необхідності відвідування комерційної установи; обмежений перелік документів, необхідних для отримання позики (тільки паспорт, не потрібна довідка про доходи); МФО не здійснює перевірку кредитної історії клієнта; не потрібні поручителі; відсутність застави.

До недоліків слід віднести надмірно високі процентні ставки; при простроченні сплати боргу МФО звертаються до колекторів.

Несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитом

Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Якщо боржник прострочив виконання грошового зобов’язання, то на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також, можливе застосування штрафних санкцій за прострочення сплати боргу.

Нерідко МФО задля стягнення боргу звертаються до колекторських компаній. Що стосується стягнення заборгованості колекторським компаніями, слід зазначити, що наразі готується до другого читання проєкт Закону «Про захист прав та законних інтересів боржників при здійсненні колекторської діяльності».

Згідно з проєктом, «колекторська діяльність – це професійна діяльність з врегулювання простроченої заборгованості, здійснюється суб’єктами врегулювання такої заборгованості, спрямована на добровільне погашення боржником на користь кредитора простроченої заборгованості за грошовим зобов’язанням шляхом усної, письмової взаємодії з ним, його представником (представниками) (у тому числі з використанням електронного або іншого технічного засобу зв’язку, проведення телефонних переговорів з боржником, направлення письмових повідомлень до боржника, у тому числі в рамках обов’язкового досудового порядку врегулювання спору, повідомлення боржника про наявність заборгованості з допомогою автоінформатора)».

Також у разі прийняття цього закону, колекторам буде заборонено залякувати боржників, дезінформувати їх, погрожувати і надавати їм неправдиві дані щодо їх заборгованості; використовувати вульгарну і нецензурну лексику, фрази, що зачіпають особисту честь і гідність боржника, його ділову репутацію, а також застосовувати силу; повідомляти про заборгованість третім особам.

Важливо! У разі, якщо колектори погрожують розправою боржнику або його родичам та близьким особам, необхідно звернутися до поліції та за професійною правовою допомогою.

У випадку, коли кредитна заборгованість досягає розмірів, коли боржник не в змозі її виплачувати, Цивільним та Господарським процесуальними кодексами України передбачена розстрочка або відстрочка сплати боргу. Договір про реструктуризацію боргу повинен бути також укладений у письмовій формі. Уразі укладення такого договору, спочатку сплачується тіло кредиту, а потім відсотки та штрафи.