Фінансовий лізинг: визнання договору недійсним
Нормативна база
Скрутні часи завжди є досить плідними для «заробітків» різних шахраїв. Одні з них працюють по-дрібному, а от інші дуже добре розуміють силу людського бажання отримати багато і за малі гроші, яке затьмарює розум. Тому другі розгортають цілі мережі: з офісами, комп’ютерами, паперами і приємними працівницями з кавою. Одним з таких «бізнесових рішень» є послуга фінансового лізингу фізичним особам. Предмет лізингу не має особливого значення: споживач послуги не отримує нічого, а головною метою є отримання платежу за укладення самого договору.
То як же діяти і на яке законодавство спиратись, якщо неприємність вже трапилась і необхідно вживати заходів до повернення грошей?
Одним з шляхів вирішення ситуації є визнання договору недійсним в судовому порядку. При цьому варто звернути увагу на ряд моментів.
В подібних випадках у договорах лізингу ті кошти, які привласнюються аферистами називаються по-різному: плата за консультаційні послуги, комісія за організацію договору і тому подібне.
Частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати:
- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
- компенсацію відсотків за кредитом;
- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Як ми бачимо, різні комісії, плати за консультації і тому подібне до лізингових платежів не відноситься!
Не зважаючи на це, подібні платежі не тільки передбачаються договорами, але й вказується, що тільки після їх сплати лізингоодержувач (споживач) може вносити власне лізингові платежі. Також окремо прописується пункт про відсутність права вимоги повернення сплачених коштів у випадку розірвання договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно пунктів 17 та 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»:
послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;
споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Отже, на описані правовідносини розповсюджується дія вказаного Закону.
Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з приписами частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Пунктами 4 та 7 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до несправедливих умов договору віднесено:
надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника).
Відповідно до частин 5 та 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:
- такі положення також підлягають зміні;
- договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Положення договору, що стосуються сплати коштів за, власне, його укладення – є несправедливими. В зв’язку з тим, що визнання недійсним положення про такі платежі тягне за собою зміну інших положень договору, то він може бути визнаний недійсним у цілому. Nota bene Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (частина 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
