Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом
Нормативна база
- Декларація прав дитини
- Загальна декларація прав людини
- Конвенція про права дитини
- Європейська конвенція про здійснення прав дітей
- Кримінальний кодекс України
- Закон України "Про охорону дитинства"
- Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"
- Постанова Пленуму Верховного суду від 27 лютого 2004 року № 2 "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність"
- Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 року № 800
Поняття жебрацтва та його ознаки
Жебрацтво - це дії щодо систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб.
Відповідальність за використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом передбачена ст. 150–1 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Відповідно до ст. 12 КК України, таке кримінальне правопорушення є злочином.
Основний безпосередній об'єкт - гідність людини. Безпосереднім додатковим - можуть бути воля людини, її здоров'я, честь, громадська моральність тощо.
Потерпілим може бути тільки малолітня особа, тобто дитина, яка не досягла 14-річного віку. При цьому кваліфікуючою ознакою (ч. 2 ст. 150–1 КК України) є вчинення злочину щодо чужої малолітньої дитини.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення полягає в активних діях - використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.
Під використанням слід розуміти залучення дитини до певної діяльності на власну користь.
Під жебрацтвом, як зазначено в ч. 1 статті, що розглядається, розуміється систематичне випрошування грошей, речей інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. Для кваліфікації за ст. 150-1 КК України не є важливим місце, де потерпілий випрошує гроші. Це можуть бути громадські місця, а також інші території, зокрема, приватні дачі, квартири.
Під систематичністю у ст. 150-1 КК слід розуміти таке випрошування грошей, яке відбулось тричі в часі, причому не є важливим, у однієї чи кількох осіб дитина випрошувала гроші. Період, протягом якого мало місце жебракування, також не змінює кримінально-правової оцінки вчиненого, утім, вочевидь, слід говорити саме про невеликий проміжок часу, коли дитина жебракує, зокрема, протягом дня, тижня, місяця.
Під речами пропонується розуміти такі матеріальні об'єкти, які використовуються в повсякденному житті для забезпечення нормальної життєдіяльності й можуть бути в пригоді. Це, наприклад, одяг, посуд, меблі.
Під іншими матеріальними цінностями слід, розуміти такі матеріальні об'єкти, які мають відповідну ціннісну привабливість і високу мінову здатність. Вони можуть використовуватись у повсякденному житті для поліпшення якості та комфортності життєдіяльності, підвищення зручності виконуваної роботи. Це, зокрема вироби з дорогоцінних металів чи каміння, теле-, відеотехніка, оргтехніка, побутова техніка.
Під сторонніми особами слід розуміти таких осіб, які є чужими для дитини, та осіб, які її використовують.
Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення. Вина у формі прямого умислу.
З прийняттям ст. 150–1 КК України у 2009 році обов’язковою ознакою суб’єктивного складу злочину було визнано мету отримання прибутку. Але пізніше, у 2011 році, вказівку на обов’язкову мету вчинення злочину було виключено, оскільки суспільна небезпечність злочину визначається не корисливим мотивом або метою отримання прибутку, а характером дій, які вчинені щодо дитини, що негативно впливає на її фізичний і моральний розвиток. Небезпеку становлять і об’єктивні умови, в яких відбувається використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Обґрунтовано, що даний момент полегшить доказування наявності ознак використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, оскільки якщо винний не отримав прибутку, але використовував малолітню дитину для заняття жебрацтвом, встановити мету неможливо.
Суб’єкт кримінального правопорушення спеціальний. У ч. 1 ст. 150–1 КК України – це батьки або особи, які їх замінюють, а у ч. 2 ст. 150–1 КК України – будь-які інші особи, крім батьків та осіб, які замінюють батьків.
Кваліфікуючі ознаки використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом та кримінальна відповідальність
Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 КК України, або за попередньою змовою групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Дії, передбачені частинами першою або другою статті 150-1 КК України, вчинені організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Отже, до кваліфікуючих ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 150–1 КК Українивідноситься використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене:
- стосовно чужої дитини;
- із застосуванням насильства чи погрозою його застосування;
- повторно;
- особою, яка раніше вчинила один із кримінальних правопорушень, передбачених ст. 150, 303 або 304 КК України;
- за попередньою змовою групою осіб.
Відмежування від інших кримінальних правопорушень, кваліфікація за сукупністю кримінальних правопорушень
Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без її переміщення, переховування, передачі, одержання, кваліфікується лише за ст. 150-1 КК України. Вербування чи одержання малолітньої дитини й подальше використання її самим вербувальником (одержувачем) для зайняття жебрацтвом з метою отримання прибутку кваліфікується за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149 КК України і ч.3 або ч.4 ст. 150-1 КК України. Так само кваліфікуються купівля малолітньої дитини або здійснення іншої угоди щодо неї, а також вербування, переміщення, переховування, передача й одержання такої дитини однією особою з подальшим використанням її для зайняття жебрацтвом іншою особою.
Слід відмежовувати склад кримінального правопорушення, передбачений ст. 304 КК України "Втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність" і ст. 150-КК України "Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом". Відмінність полягає у тому, що за ст. 150-1 КК України потерпілим є малолітня особа ( до 14-річного віку), а за ч.1 ст. 304 КК України - неповнолітня особа (до 18-річного віку), хоча в ч.2 ст. 304 КК України вже згадується про малолітнього. За ст. 150-КК України потерпілий, унаслідок свого віку, не усвідомлює факту використання його як фактичного "знаряддя" для жебракування, а за ст. 304 КК України - усвідомлює. Під час відмежування ознак суб'єктивної сторони ст. 150-1 КК України і ст. 304 КК України варто вказати на обов'язкову мету використання дитини для заняття жебрацтвом - для отримання прибутку, яка не характерна для втягнення неповнолітнього в жебрацтво. У випадку використання малолітньої дитини в зайнятті жебрацтвом супроводжується втягненням потерпілої особи в таку діяльність, учинене утворює сукупність кримінальних правопорушень, передбачених ст.150-1 , ст. 304 КК України. При цьому, використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом не передбачає активних дій з боку самої дитини, а враховується сама присутність дитини разом із дорослим.
Запобігання використанню малолітньої дитини для заняття жебрацтвом
Запобігання використанню малолітньої дитини для заняття жебрацтвом розглянуто загально соціальне, спеціально-кримінологічне та індивідуальне запобігання кримінальному правопорушенню, до чого мають докласти зусиль прокуратура, а саме ювенальна юстиція, поліція, школа, соціальні служби у справах сім’ї, дітей та молоді.
Юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження або життю чи здоров’ю якої загрожує небезпека, зобов’язані забезпечити надання екстреної медичної допомоги, невідкладно звернутися до органів Національної поліції або підпорядкованого підрозділу територіального органу ДСНС для організації її подальшого захисту у разі, коли дитина потребує медичної допомоги.
Органи Національної поліції зобов’язані протягом доби поінформувати службу у справах дітей районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади (далі - служба у справах дітей) про виявлену дитину для організації її соціального захисту (пункт 6 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 року № 800)