Захист прав дітей від насильства в сім'ї

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Загальні положення

Права дітей закріплюються Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією України, Сімейним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства» та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 р. в Україні був прийнятий Закон «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. Так, у ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» відзначено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють; втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Органи які здійснюють захист дітей від насильства

Законодавством встановлюється процедура розгляду звернень з приводу жорстокого поводження, насильства і знущання над дітьми в сім'ї, поза її межами. Порядок розгляду скарг затверджений спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16 січня 2004 р. № 5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення». Звернення чи повідомлення про факти жорстокого поводження з дитиною подаються самою дитиною, фізичними особами за місцем її проживання та приймаються посадовими особами: 

   органів внутрішніх справ;
   органів та закладів освіти;
   органів охорони здоров'я;
   управлінь (відділів) у справах сім'ї та молоді;
   центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

У статті 12 цього ж Закону визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону. Сімейний кодекс України надає дитині право самостійно звертатися до суду та до інших компетентних органів держави – в центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, в органи опіки та піклування, органи освіти та охорони здоров'я та інші в разі порушення її прав у сім'ї, насильства та жорстокого поводження.

Кримінальна відповідальність за насильство над дітьми

Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України (далі – КК). Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров'я та недоторканності неповнолітнього. До переліку дій, які можна розглядати як жорстоке поводження з дітьми та за які передбачено кримінальну відповідальність відносяться : 

   доведення до самогубства (стаття 120 КК);
   умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК);
   умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122 КК);
   умисне легке тілесне ушкодження (стаття 125 КК);
   побої й мордування (стаття 126 КК);
   необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 128 КК);
   погроза вбивством (стаття 129 КК);
   неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (стаття 137 КК);
   зґвалтування (стаття 152 КК);
   насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом (стаття 153 КК);
   примушування до вступу в статевий зв'язок (стаття 154 КК);
   статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (стаття 155 КК);
   розбещення неповнолітніх (стаття 156 КК);
   злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо яке встановлена опіка чи піклування (стаття 166 КК);
   втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (стаття 304 КК);
   схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або ї аналогів (стаття 315 КК);
   спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (стаття 323 КК);
   схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (стаття324 КК).

Права батьків і дітей

Відповідно до законодавства України правовий захист дітей держава забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує та підтримує їх. Батьки мають переважаюче право перед іншими особами на догляд і особисте виховання власної дитини. Так, наприклад, при виправних колоніях, у яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі необхідності організовуються будинки дитини. В Україні існує 2 дитячих будинки при виправних колоніях для засуджених жінок. Правовий захист дітей відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 242) батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Проте, в Україні ще досить поширеним явищем є відсутність належного батьківського піклування, яке зумовлено комплексом соціально-економічних, морально-етичних та психологічних причин: бідність, наркотична або алкогольна залежність, безробіття, трудова міграція, смерть або хвороба одного із членів сім’ї тощо. Відповідно до законодавства країни, батьки або особи, які їх замінюють, можуть бути притягнутими до адміністративної відповідальності за таких причин: ухиляння від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (стаття 184 Кодексу про адміністративні правопорушення); доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (стаття 180 Кодексу про адміністративні правопорушення); учинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого (стаття 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення). Батьки або один із них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони:

  1. не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
  2. ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
  3. жорстоко поводяться з дитиною;
  4. є хронічними алкоголіками або наркоманами;
  5. вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
  6. засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Правовий захист дітей та право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю. Контроль за умовами виховання і утримання дітей у сім'ї проводиться органами опіки та піклування. Протягом останніх років такий контроль значно посилився, що призвело до збільшення чисельності батьків, притягнутих до адміністративної та кримінальної відповідальності, чисельності батьків, позбавлених батьківських прав.

Відповідно до Закону України „Про соціальні послуги”, прийнятого у 2003 р., будь-яка особа, що потрапила у складні життєві обставини, може отримати такі види соціальних послуг:

  • психологічні послуги – надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально- психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;
  • соціально-педагогічні послуги – виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, зацікавлених осіб;
  • соціально-медичні послуги – консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;
  • соціально-економічні послуги – задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;
  • юридичні послуги – надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);
  • послуги з працевлаштування – пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;
  • інформаційні послуги – надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги).

Права та обов’язки матері, батька ґрунтуються на народженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Мати й батько мають рівні обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Однією з поширених причин розірвання стосунків дитини з одним із батьків є розлучення батьків. В Україні існує надзвичайно високий коефіцієнт розлучень. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, то інший має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров’я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною у присутністю іншої особи.

Правовий захист відповідно до Закону України "Про охорону дитинства"

Правовий захист дітей відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Законодавством закріплені обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини :

  • виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;
  • піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
  • забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
  • поважати дитину;
  • забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
  • забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Законодавство України не містить норм, що обмежують особисті відносини та контакти дитини з обома батьками, які проживають в різних державах. Батьки, які проживають у різних державах мають рівні права на спілкування з дитиною, якщо це не обмежується судовим рішенням. Дитина та її батьки для возз’єднання сім’ї мають право на вільний в’їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом відповідної держави.
Правовий захист дітей згідно із статтею 32 Закону України „Про охорону дитинства” у порядку, встановленому законодавством України та відповідними міжнародними договорами, держава вживає заходів для боротьби з незаконним переміщенням, вивезенням та неповерненням дітей з-за кордону, їх викраденням, торгівлею та контрабандою ними. Правовий захист дітей відповідно до чинного законодавства держава сприяє створенню для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами, надання можливостей для повноцінного життя і розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги, встановлення одному з батьків дитини-інваліда чи особі, яка його замінює, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за його згодою, скороченого робочого дня, надання додаткової оплачуваної відпустки на строк до 5 днів, відпустки без збереження заробітної плати та інших пільг. Пріоритетним напрямком роботи щодо соціального захисту прав дітей із фізичними вадами, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю є реабілітація.

Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Захист_прав_дітей_від_насильства_в_сім%27ї&oldid=5120