Міжнародні стандарти поводження із засудженими
Зміст
1. Нормативно-правова база
2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими
3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями
4. Куди звернутись за захистом прав засуджених?
1. Нормативно-правова база
- Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.)
- Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.
2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими
Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Види міжнародних стандартів поводження із засудженими:
а) стосуються правил поводження з особами, які позбавлені волі (Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Європейські тюремні правила); б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.
3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями
Прийняті: у 1955 р. Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями. Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право: - на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9); - на якісне триразове харчування їжею, достатньо калорійною для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20); - на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22); - на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74); - на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76); - на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70); - на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32); - на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35); - на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42); - на негайне інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення або переведення в інший заклад (ст. 44). Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23). Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні: - додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції; - обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60). Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.
4. Європейські стандарти поводження із засудженими
На цей час Європейські пенітенціарні правила є єдиним у світі регіональним міжнародним нормативно-правовим документом, що включає значну кількість спеціальних норм про поводження із засудженими (ув’язненими). Дата прийняття - 12 лютого 1987 року.
Правила носять рекомендаційний характер, однак вони мають значний авторитет в структурах РЄ та можуть бути використані Європейським судом з прав людини або Комітетом з запобігання катуванням для аргументації своїх критичних зауважень до в’язничної влади. Таким чином, вони мають опосередковану обов’язковість.
Принципи поводження з ув’язненими (за Європейськими пенітенціарними правилами):
1) дотримання прав осіб, позбавлених волі;
2) особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду;
3) обмеження, накладені на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними та відповідати тій обґрунтованій меті, з якої вони накладалися;
4) утримання ув’язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів;
5) життя в місцях позбавлення волі повинно бути, наскільки це можливо, наближене до позитивних аспектів життя у суспільстві;
6) тримання під вартою має здійснюватися таким чином, щоб сприяти поверненню до суспільства осіб, позбавлених волі;
7) варто заохочувати співробітництво із зовнішніми соціальними службами;
8) всі пенітенціарні установи повинні регулярно інспектуватися державними органами та піддаватися незалежному моніторингу.
Таким чином, характерною рисою Європейських пенітенціарних (в’язничних) правил є їх безпосередньо «управлінська» спрямованість. Вони роблять акцент на відповідальності тюремної адміністрації, а не на безпосередній захист прав окремих ув’язнених. Разом з тим, підкреслюється той факт, що при досягненні ефективного тюремного управління захист прав і законних інтересів ув’язнених не повинен слабшати.
