Стан сп'яніння як обставина, що обтяжує покарання
Нормативна база
Загальна інформація
Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності (стаття 21 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Дана обставина належить до переліку обставин, що обтяжують покарання (пункт 13 частини першої статті 67 КК України).
Види сп'яніння та їх характеристика
Розрізняють чотири види сп’яніння:
- вимушене;
- випадкове;
- умисне;
- намірене;
Вимушене сп’яніння має місце в тих випадках, коли особу привели до такого стану проти її волі. Таке сп’яніння, на думку вчених, повинно пом’якшувати кримінальну відповідальність або в окремих випадках виключати її.
Випадкове сп’яніння буде мати місце тоді, коли особа привела себе у такий стан без мети вчинити в такому стані злочин. Таке сп’яніння матиме значення пом’якшуючої обставини лише в тих випадках, коли особа по молодості та недосвідченості або в силу інших обставин не знала і не могла знати про можливі наслідки сп’яніння.
Про умисне сп’яніння говорять в тих випадках, коли особа привела себе в такий стан без спеціальної мети вчинити в такому стані злочин, але за таких обставин, коли вона могла і повинна була усвідомлювати, що в такому стані вона може його вчинити. Таке сп’яніння повинно обтяжувати відповідальність.
До четвертого виду відносять свідоме або намірене сп’яніння. Воно має місце тоді, коли особа привела себе у такий стан для того, щоб в такому стані вчинити злочин, або ж в подальшому послатися на такий стан як на обставину, що його виправдовуватиме. Таке сп’яніння завжди повинно обтяжувати покарання.
Також розрізняють фізіологічне і патологічне спяніння. При фізіологічному сп'янінні (алкогольному, наркотичному, токсичному) в особи послаблюється функціонування гальмових процесів нервової діяльності й самоконтролю. Звичайне фізіологічне сп'яніння настає поступово. Особа усвідомлює, що алкоголь, наркотик чи інша речовина одурманює його, порушує нормальний стан психіки, швидкість реакції, координацію рухів тощо. Продовжуючи вживати такі речовини та засоби, особа приводить себе у стан сильного сп'яніння, що, хоча і порушує психічні процеси, але не є хворобливим станом.
Інший зміст має патологічне сп'яніння, яке може настати для особи раптово, навіть при вживанні невеликих доз алкоголю, наркотику тощо. Патологічне сп'яніння є хворобливим станом, що належить до короткочасних психічних розладів і якісно відрізняється від тяжкого ступеня звичайного побутового сп'яніння. За патологічного сп'яніння присутні психологічний і медичний критерії неосудності.
Патологічне сп'яніння виявляється в основному в двох формах: епілептоїдної і параноїчної.
За епілептоїдної форми в особи виникає спотворене сприйняття навколишнього середовища, сутінковий стан свідомості, що призводить до неправомірної поведінки.
За параноїчної форми виникають галюцинації, маревні ідеї. У особи, яка перебуває у такому стані, виникає неадекватне сприйняття реальної дійсності, у неї виникає почуття страху, тривоги, що породжує прагнення рятуватися, захищатися, нападати на «ворогів» тощо.
Характерною ознакою патологічного сп'яніння у таких випадках може бути відсутність фізичних ознак сп'яніння. Поведінка особи відзначається точними рухами, впевненою ходою, чіткою мовою. Стан патологічного сп'яніння має короткочасний характер і звичайно закінчується глибоким сном з повною втратою спогадів про здійснене (амнезія).
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, є обставиною, що обтяжує покарання.
Таке рішення законодавця, очевидно, передбачає те, що стан сп’яніння не може бути визнаний обставиною, що пом’якшує покарання за жодних обставин. В літературі така позиція законодавця пояснюється тим, що вживання речовин, що викликають стан сп’яніння, сприяє виникненню соціального ексцесу та обумовлює виникнення мотиву вчинення конкретного злочину у осіб із сформованими антисоціальними поглядами.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”Встановлення обтяжуючих обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Недосконалість законодавчого вирішення питання про віднесення стану сп’яніння до обставин що обтяжують покарання
В цілому законодавче вирішення питання про віднесення стану сп’яніння до обставин, що обтяжують покарання, є недосконалим з таких причин:
- по-перше, не зрозуміло, за яким критерієм визначати, які за характером злочини можуть бути обумовлені станом сп’яніння, який при цьому підвищує їх ступінь суспільної небезпеки, а які ні, адже характер злочину визначається його місцем в системі Особливої частини КК;
- по-друге, стан сп’яніння з психологічної точки зору, з урахуванням особливостей його впливу на організм людини, може полегшити вчинення будь-якого злочину, незалежно від його характеру. До речі, дуже тяжко з процесуальної точки зору довести, що стан сп’яніння обумовив чи не обумовив вчинення конкретного злочину;
- по-третє, взагалі спірним є віднесення законодавцем стану сп’яніння до обставин, що обтяжують покарання. Адже обумовити вчинення злочину, зокрема підвищити агресивність, послабити соціальний контроль за своєю поведінкою можуть не тільки психоактивні речовини, але й добровільне тривале безсоння, медитація (про що свідчать методи впливу на психіку людини у різного роду сектах), вплив атмосферних явищ, зайняття єдиноборствами і т.п. При цьому не можна однозначно стверджувати, що саме стан сп’яніння в більшій мірі обумовлює вчинення злочину, ніж перелічені фактори. Як приклад, можна навести нервову анорексію (добровільну відмову від їжі), яка в своїх тяжких проявах обумовлює підвищену агресивність, неврівноваженість, що може призводити до вчинення насильницьких злочинів. Незважаючи на добровільність її виникнення, нервову анорексію відносять до затяжних реактивних станів, вважають особливою формою психогенної реакції, а отже, вона може бути віднесена до медичного критерію неосудності і, зрозуміло, не може вважатися обставиною, що обтяжує покарання.
- по-четверте, стан сп’яніння відповідно до законодавчого визначення п. 13 ч. 1 ст. 67 КК повинен визнаватися обставиною, що обтяжує покарання, і в тих випадках, коли мало місце випадкове передозування медикаментів, що викликало стан сп’яніння, коли особу привели в стан сп’яніння шляхом насильства чи обману, або ж коли особа опинилася у такому стані випадково через незнання властивостей відповідних речовин;
- по-п’яте, держава не повинна одночасно заохочувати вживання окремих видів речовин, що викликають стан сп’яніння (йдеться про алкогольні напої) і в той же час посилювати кримінальну відповідальність за вчинення в такому стані злочинів. Про те, що держава зацікавлена у вживанні алкогольних напоїв, свідчить хоча б те, що дохідна частина бюджету значною мірою формується за рахунок надходжень, що пов’язані із виготовленням та продажем алкогольних напоїв. Крім того, навіть на державних телеканалах успішно рекламуються алкогольні напої.
Таким чином, навряд чи на сьогодні є переконливі аргументи на користь того, щоб визнавати стан сп’яніння обставиною, що обтяжує покарання. Адже існують випадки, коли такий стан може бути підставою для пом’якшення кримінальної відповідальності або взагалі виключатиме відповідальність. Законодавче положення в ч. 2 ст. 67 КК не дає можливості забезпечити диференційований підхід до різних випадків сп’яніння. В зв’язку з цим видається доцільним відмовитися від визнання стану сп’яніння обставиною, що обтяжує покарання, адже такий стан може бути відповідно врахований судом при призначенні покарання як ознака, що характеризує особу винного.
