Спадкування права постійного користування земельною ділянкою

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Що таке спадкування?

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) ст.1216 Цивільного кодексу України.Тобто , це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов’язків і є спадщиною. До складу спадщини не входять деякі особисті немайнові права спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Якщо особі було завдано каліцтво або інше ушкодження здоров’я і вона після цього через деякий час померла, право на надання відшкодування шкоди припиняється, оскільки нікому іншому воно належати не може. В той же час, якщо за життя потерпілого шкода, викликана ушкодженням його здоров’я, не була відшкодована, право вимоги виплати невиплачених спадкодавцю сум входить до складу спадщини.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Право постійного користування земельною ділянкою Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України. Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону (ст. 14). У відповідності до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Згідно статті 92 Земельного Кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

  • підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
  • громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
  • релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
  • публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";
  • заклади освіти незалежно від форми власності;
  • співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування". Отже, право постійного користування земельними ділянками характеризується обмеженим суб’єктно-об’єктним складом:

  • об’єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності;
  • суб’єктами можуть бути лише юридичні особи, а саме: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.


Згідно із статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі – Закон). Так, особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки регулюється Розділом V Закону.

Статтею 28 Закону, відповідно до якої рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у постійне користування можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав).

Також, стаття 28 Закону визначає, що під час проведення державної реєстрації право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які передають земельні ділянки у власність або у користування, оскільки, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування і буде вважатися заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Таким чином, згідно вищезазначених норм законодавства, реєстрацію похідних речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності право постійного користування, можна проводити не після державної реєстрації права власності держави або територіальної громади на ці земельні ділянки, а одночасно з реєстрацією похідного речового права на земельну ділянку.

Які підстави набуття права користування земельними ділянками?

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Також, згідно пункту 81² Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Статтею 122 Земельного кодексу України, передбачено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Відповідно до частини п’ятої ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному Законом

Які документи необхідно зібрати для оформлення права?

У зв’язку з вищенаведеним, набувач (орендар, користувач) разом з заявою про державну реєстрацію речового права, що є похідним від права власності, подає рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування та документи, необхідні для проведення державної реєстрації похідного речового права, передбачені законодавством, а саме:

  • документ, що встановлює особу заявника (паспорт громадянина України);
  • за необхідності документ, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи;
  • документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав (у разі коли особа, речові права, обтяження речових прав якої підлягають державній реєстрації, звільнена від сплати адміністративного збору за державну реєстрацію прав, документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, не подається).

Крім цього, слід зазначити, що під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку, у тому числі з метою перевірки її кадастрового номера щодо його наявності та автентичності, а також з метою встановлення наявності відомостей про власників, користувачів такої земельної ділянки, перенесених з державного реєстру земель, що містяться в Державному земельному кадастрі, та відповідності таким відомостям про власників, користувачів відомостей, зазначених заявником у заяві. Також, обсяг повноважень особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, перевіряється на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, за допомогою порталу електронних сервісів.

Також повідомляємо, що відповідно до статті 37 Закону, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Все що потрібно, це подати скаргу до Міністерства юстиції України або його територіального органу. Скарга має бути подана особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі, з обов’язковим дотриманням вимог частини 5 статті 37 Закону.

Крім цього, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

Оформлення(переоформлення) права постійного користування земельною ділянкою

Пунктом 6 розділу 10 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до Закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Положення пункту 6 розділу 10 Земельного кодексу України втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005 р.

Їх визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення п. 6 розділу 10 «Перехідні положення» Земельного кодексу України «в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення». Дія цього пункту втратила чинність з 22.09.2005.

Те саме стосується і пункту 6 Постанови Верховної ради Української РСР «Про земельну реформу», положення якого визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) на підставі вищезазначеного рішення Конституційного суду в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Згідно ст. 8 Основного Закону України норми Конституції України є нормами прямої дії, а тому зазначене підкреслює безумовність їх виконання будь-якими суб’єктами права.

Таким чином, особи, які користуються землею на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов'язані вчиняти дії, пов’язані із переоформленням їх права постійного користування.

Зазначена позиція висвітлена також і в листі Держкомзему від 27.11.2009 № 20982/17/4-09 в якому відзначається, що на сьогодні підстави (зобов'язання) щодо переоформлення державного акта на право постійного користування земельною ділянкою на право оренди, якщо не змінювалась організаційно-правова форма товариств чи його назва, відсутні.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму лист від 31.07.2006 р. № 5558, посилаючись на Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р., також відзначає, що на сьогодні відсутні обов'язкові підстави для переоформлення права постійного користування на землю.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподаських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відпоідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право (згідно з рішенням Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16).

Спадкування права постійного користування земельною ділянкою

Право постійного користування не успадковується. Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або в разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Відповідно до статті 191 Цивільного кодексу України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об’єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

За змістом положень статті 182 Цивільного кодексу України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Отже, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу право постійного користування земельною ділянкою – не право володіння й користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади й держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу (ст. 131 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки й особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися й передаватися в порядку спадкування.

У статті 1225 Цивільного кодексу України сказано, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітсвзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Як зазначено в статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Здатність мати цивільні права й обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті, як визначено статтею 25 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.

Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 р. у справі № -6-31 13цс15.