Повернення суми авансу
Нормативна база
- Конституція України
- Цивільний кодекс України
- Цивільний процесуальний кодекс України
- Рішення Верховного Суду України від 15.04.2009 року №6 -15/88
Повернення суми авансу
Термін аванс зустрічається в багатьох галузях права, але найпоширеніше застосування він здобув в цивільних правовідносинах.
Проте все, що спромігся написати законодавець про аванс викладено в ч. 2 ст. 570 ЦКУ, а саме: «Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом». Насправді з першого погляду важко здогадатись, що саме мав на увазі Законодавець, але якщо логічно подумати, то виходить, що аванс це сума, яка за характером своїх істотних умов та властивостей буде протилежна завдатку.
Як визначено в ч. 1 ст. 570 ЦКУ завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Аванс залишиться авансом, навіть якщо в документі зазначити, що це завдаток.
На практиці дуже часто зустрічаються документи (наприклад розписки, попередні договори, договори завдатку та ін.), за якими в рахунок забезпечення укладання у майбутньому основного договору клієнт дає продавцю або виконавцю послуг певну суму коштів і називає це завдатком.
Згідно з ч. 1 ст. 571 ЦКУ якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Зрозуміло, що у випадку порушення зобов’язання за таким документом, яке сталось з вини кредитора, боржник вимагає від нього повернення завдатку у подвійному розмірі. Існують дві істотні умови, які характеризують завдаток:
1) Завдаток може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке виникло на підставі укладених договорів;
2) Завдаток одночасно є формою підтвердження зобов'язання та засобом забезпечення його виконання – тобто він виконує забезпечувальну функцію поряд з гарантією, порукою, заставою та ін. Таким чином, аванс як, умовно кажучи, антонім завдатку буде мати повністю протилежні властивості, а саме:
1) Якщо певна сума сплачується до укладання основного договору, то ця сума буде авансом. Виключення є окрема категорія платежів (авансу) – «попередня оплата товару», яка визначена статтею 693 ЦКУ;
2) Аванс не виконує забезпечувальну функцію – тобто, якщо договір не укладений з ініціативи будь-якої з сторін, то аванс, безумовно, повертається його власнику.
Про вищезазначені відмінності треба пам’ятати, але на практиці зустрічають дуже багато помилок, які знайшли своє відображення в судових спорах.
Попередня оплата товару – це аванс, а не завдаток.
Відповідно до ст. 693 ЦКУ якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу або законом.
Нерідко в договорах сторони передбачають попередню оплату за товар, не розуміючи її правовий зміст та навіть ототожнюючи з завдатком. Відверто кажучи спутати легко, адже завдаток і попередня оплата можуть сплачуватись за вже укладеним договором до передачі товару.
Однак, попередня оплата (яка є авансом) і завдаток за своєю правовою природою і правовими наслідками є різними поняттями.
Попередня оплата товару здійснюється на виконання умов договору, зокрема купівлі-продажу, до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина, а завдаток надається покупцем продавцю у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження своїх зобов'язань і є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (Постанова ВГСУ від 10.06.2010 № 5/143-09).
Простіше кажучи завдаток одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язання (Рішення ВСУ від 15.04.2009 р. № 6-15883св0), а попередня оплата є лише авансом, який сплачується покупцем до передачі товару.
При цьому на суму попередньої оплати нараховується окрема категорія процентів відповідно до ст. 536 ЦКУ від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором також може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Цікавим також є те, що на суму попередньої оплати у випадки не передачі продавцем товару у встановлений строк не можна застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК та стягувати з продавця 3% річних, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, а не грошовим зобов’язанням. Дана позиція викладена в постанові ВСУ від 16 вересня 2014 року №3-90гс14.
Аванс це тільки кошти, а не матеріальні цінності.
Враховуючи те, що термін аванс в українському законодавстві чітко не визначений, є доволі багато наукових матеріалів, в яких автори намагаються, використовуючи порівняльний метод законодавство інших країн, надати власне визначення цьому терміну. Як результат маємо певні протиріччя, зокрема в тому, що стосується предмету авансу.
Доволі популярним є визначення авансу, який є грошовою сумою або іншими матеріальними цінностями, що видаються наперед у рахунок заробітку, належних платежів за товари, роботи, послуги і т. ін. Тобто тут до предмету авансу крім коштів також зараховуються інші матеріальні цінності.
Якщо не заглиблюватись в теорію та не згадувати положення про бухгалтерський облік, то матеріальні цінності – це речі, що мають певну цінність у вигляді майна, предметів, товарів (тобто є цінностями в речовій формі). На справді на відміну від завдатку, предметом якого може бути грошова сума або рухоме майно, предметом авансу є виключно грошова сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів. Даний висновок слідує з аналізу частин 1 та 2 ст. 570 ЦКУ, в яких про жодні інші матеріальні цінності мова не йде. Це ще одна відмінність авансу від завдатку.
Судова практика
Відповідно до рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року № 324/928/17 Позивачі у 2017 році звернулися до суду з позовом про повернення суми авансу. На обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначили, що вони домовилися з відповідачем про купівлю домоволодіння за 70 000 грн. У якості завдатку за продаж домоволодіння вони заплатили відповідачу 60 000 грн, про що 26.09.2016 року було складено розписку, яку підписали позивачі, відповідач, а також 2 свідки, які були присутні при передачі грошей. Сторони домовилися, що правовстановлюючі документи на домоволодіння будуть передані позивачам відповідачем у грудні 2016 року під час остаточного розрахунку за продаж домоволодіння і передачі грошей у сумі 10 000 грн.
У жовтні 2016 року позивачу переїхали у зазначений будинок і стали там проживати. Через 2 тижні вони виявили, що після першого дощу дах будинку почав протікати, стіни від протікання почорніли та почали облущуватися, а тому їм довелося покинути дане домоволодіння так як у будинку неможливо було проживати через вологість.
Відповідач та її представник проти позову не заперечували. Судом було досліджено всі матеріали та докази сторін.
При вирішенні спору судом було враховано положення ст. 627 ЦК України, яка передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається із ч. 1 ст. ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із ч. 1 ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Основними ознаками завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, який він одночасно і забезпечує, а також він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Як і інші способи забезпечення виконання зобов'язання завдаток вважається дійсним у разі дотримання письмової форми правочину (ст. 547 ЦК України) і може забезпечувати лише дійсне зобов'язання (ст. 548 ЦК України).
Як було встановлено під час розгляду справи і не заперечується сторонами, між відповідачем та позивачами не було укладено попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку в установленому законом порядку та формі, як не було укладено й договору купівлі - продажу будинку.
Але, незважаючи на відсутність належним чином оформленого договору купівлі-продажу будинку, у підписаній сторонами розписці передані грошові кошти були позначені як завдаток.
У той же час, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та визначених на їх підставі характерних ознак завдатку суд приходить до висновку, що передані позивачами кошти у даному випадку є саме авансом, оскільки між сторонами не було укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу будинку, тобто між сторонами не виникло зобов'язання, яке могло б бути забезпечене шляхом передачі завдатку.
У зв'язку з цим суд не погоджується із твердженнями відповідача та її представника про те, що передані позивачами відповідачу кошти є завдатком, оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами та не спростовують висновків суду.
Тому, на підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що позов позивачів до відповідача про повернення суми авансу підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення в відповідача на користь кожного з позивачів по 30000,00 грн., оскільки саме таку суму кожен із позивачів передав відповідачу в якості авансу.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» судовий збір у даній справі має бути стягнуто з відповідача у сумі по 320,00 грн. на користь кожного з позивачів. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 81, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов позивачів до відповідача про повернення суми авансу задовольнити.
Стягнути з відповідача на користь позивача 1 кошти, передані як аванс, у сумі 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок, а також 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок судового збору за подання позовної заяви до суду, а всього стягнути 30320 (тридцять тисяч триста двадцять) гривень 00 копійок.
Стягнути з відповідача на користь позивача 2 кошти, передані як аванс, у сумі 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок, а також 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок судового збору за подання позовної заяви до суду, а всього стягнути 30320 (тридцять тисяч триста двадцять) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідач подав апеляцію на рішення суду. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу залишено без задоволення.
Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року по цій справі залишити без змін.
Висновки
Підсумовуючи викладене стає зрозумілим, що аванс не є видом забезпечення виконання зобов’язань та на відміну від завдатку за своєю правовою природою і правовими наслідками не надає кредитору жодних гарантій задоволення його вимог. Кожен кредитор повинен самостійно вирішити для себе питання доцільності отримання авансу від боржника, так як судова практика показує, що кредитору у будь-якому випадку не варто наперед розраховувати на ці кошти, якщо основний договір ще не був укладений. Єдина сфера, в якій можна відзначити практичну користь авансу, це торгівля, в якій використовується попередня оплата, як своєрідна форма кредитування покупцями продавців (постачальників). Такий аванс є джерелом поповнення оборотних коштів постачальника та дає можливість постачальнику придбати або виробити для покупця цей товар.