Кримінальні правопорушення у сфері медичної діяльності

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України

Поняття медичних злочинів

Відповідно до законодавства кримінальна відповідальність настає за злочин - вчинення особою суспільно-небезпечного винного діяння, яке містить склад злочину, що передбачений Кримінальним кодексом України. Щодо медичної діяльності, незважаючи на суттєві особливості, які відрізняють цю сферу, принципи кримінальної відповідальності медичних працівників мають загальний характер.
Медичний працівник з позиції кримінального права розглядається з урахуванням двох складових: як загальний суб'єкт та як спеціальний суб'єкт вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного зі здобуттям ним медичної освіти, – так звані "професійні злочини".
Під професійним медичним злочином слід розуміти умисне або необережне діяння, вчинене медичним працівником при виконанні професійних обов’язків, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.

Групи медичних злочинів та їх характеристика

Медичний працівник з позиції кримінального права розглядається з урахуванням двох особливостей. Перша полягає у сприйнятті медика як загального суб’єкта вчинення злочину. Друга зводиться до сприйняття медичного працівника як спеціального суб’єкта вчинення злочину, пов’язаного з фактом здобуття медичної освіти. Керуючись такими особливостями, а також можливістю медика виконувати певні службові обов’язки, всі злочини, за які медичні працівники можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, поділяються на три групи:

1. професійні медичні злочини;
2. службові медичні злочини;
3. злочини, за які медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
   

До суспільно небезпечних діянь, заборонених Кримінальним кодексом України під загрозою покарання і пов’язаних з медичною діяльністю, належать такі злочини:

• неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК України);
• розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст. 132 КК України);
• незаконне проведення аборту (ст. 134 КК України);
• незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК України);
• ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України);
• неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК України);
• порушення прав пацієнта (ст. 141 КК України);
• незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК України);
• порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК України);
• насильницьке донорство (ст. 144 КК України);
• незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК України).
  

Другу групу злочинів, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, складають суспільно небезпечні діяння, які пов’язані з виконанням медиком службових обов’язків. Деякі з них можуть мати відношення і до медичних працівників, але тільки до тих, які є службовими особами. Мова йде про такі злочини, як:

• розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 ККУ);
• неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137 ККУ);
• порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184 ККУ);
• зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 ККУ);
• перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 ККУ);
• службове підроблення (ст. 366 ККУ);
• службова недбалість (ст. 367 ККУ);
• одержання хабара (ст. 368 ККУ) та ін.
  

Третю групу з представленої класифікації складають злочини, за які медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних засадах.

У діяльності медичних працівників умисні злочини зустрічаються рідше, ніж необережні. Серед злочинів першої групи (умисні) найбільш суспільно небезпечним є ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ). Водночас серед необережних злочинів найбільш актуальними є неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ), вбивство через необережність (ст. 119 ККУ) і необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 ККУ).

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст.39 ККУ)

Для того, щоб такі випадки могли бути розглянуті з позиції крайньої необхідності, що передбачає виключення злочинності діяння лікаря, необхідно вказати критерії правомірності акту крайньої необхідності у сфері медичної діяльності. До них належать:

• 1. Небезпека повинна бути справжньою (реальною). Патологічний стан, який потребував надання екстреної медичної допомоги, що пов'язана із заподіянням шкоди здоров'ю людини, повинен бути таким насправді.
• 2. Небезпека повинна становити реальну загрозу. Тут мова йде про те, що захворювання (травма) безпосередньо (а не опосередковано, проявившись через визначений час) загрожує життю і здоров'ю людини.
• 3. Усунути цю небезпеку за даних обставин не можна іншими засобами, крім тих, які пов'язані із заподіянням шкоди. Іншими словами, без заподіяння шкоди людині за даних обставин не можливо усунути ту причину (захворювання, травму), яка становить небезпеку для життя і здоров'я.

Причини, що зумовлюють вивчення питань кримінально-правової відповідальності медичних працівників

В рамках аналізу питань кримінальної відповідальності медиків важливо говорити саме про "професійні злочини", тобто такі, за які відповідальність покладається на медичного працівника в силу:
1) вчинення ним суспільно небезпечного діяння;

2) приналежності особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до медичної професії;

3) прямого зв'язку дії (бездіяльності) з медичною практикою та виконанням професійних обов'язків;

4) наявності ознак порушення стандартів надання медичної допомоги, з якими останній обізнаний в силу своєї кваліфікації, спеціалізації та професії в цілому;

5) негативних наслідків, які настали для життя та здоров'я особи.

Більшість кримінальних правопорушень у сфері медичного обслуговування містять матеріальний склад, тобто наявність негативних наслідків для життя та здоров'я пацієнта є обов'язковою умовою. Для інкримінування медику "злочинної поведінки" необхідне встановлення вини та причинно-наслідкового зв'язку між діяннями, що потягли за собою негативні наслідки у вигляді тілесного ушкодження або смерті людини. Якщо ж шкода здоров'ю не є наслідком протиправної поведінки медичного працівника, а сталася з інших причин (через недотримання пацієнтом медичних рекомендацій, внаслідок непередбачуваних анатомічних особливостей організму пацієнта, неповної клінічної картини, яку лікар не міг встановити в силу причин, які від нього не залежали), причинний зв'язок виключається та кримінальна відповідальність не настає.