Аліментні обов'язки інших членів сім'ї та родичів

Нормативна база

• Сімейний кодекс України
• Цивільний кодекс України

Загальні положення

Наявність прав та обов’язків кожного із членів сім’ї щодо інших вважається однією із найсуттєвіших її ознак. Норми сімейного законодавства визначають основні права та обов’язки не тільки кожного із подружжя і суб’єктів сімейних відносин найближчого ступеня спорідненості, зокрема батьків і дітей, а й інших членів сім’ї та родичів. До них законодавством віднесені: баба, дід, прабаба, прадід, брати, сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, брати, сестри та інші родичі. Вони мають законодавчо визначену можливість набуття та здійснення як особистих немайнових, так і майнових прав, маючи також і відповідні обов’язки.

Так, питання майнових прав або обов’язків по утриманню інших членів сім’ї та родичів регулюються ст.ст. 265–274 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та розраховані на значний контроль держави за відповідними відносинами. Законодавством передбачено, що такий обов’язок може здійснюватися як добровільно, так і примусово.

Особливості аліментних відносин між іншими членами сім’ї та родичами

З аналізу норм чинного законодавства щодо обов’язку по утриманню інших членів сім’ї та родичів випливає, що утриманці – це непрацездатні особи, які з об’єктивних причин не можуть забезпечувати себе за рахунок власної праці і наділені гарантованим державою правом на життєзабезпечення за рахунок інших осіб.

У першу чергу до сплати аліментів малолітнім і неповнолітнім дітям та повнолітнім непрацездатним незабезпеченим дітям, якщо останні не можуть отримати утримання від іншого з подружжя або своїх повнолітніх дітей притягаються батьки. І тільки у тому випадку, коли діти не можуть отримати утримання від батьків, іншого з подружжя та дітей або коли батьки не можуть отримати утримання від іншого з подружжя або колишнього подружжя, виникає необхідність притягнення інших членів сім’ї чи родичів до сплати аліментів.

Таким чином, доки особа, яка потребує утримання, може отримати матеріальну допомогу від батьків, іншого з подружжя чи своїх дітей, у неї за загальним правилом не буде права на отримання аліментів від інших учасників сімейних правовідносин. Якщо стягнути аліменти з осіб, зобов’язаних їх надавати у першу чергу, з якихось причин неможливо (смерть, визнання безвісті відсутнім, непрацездатність та незабезпеченість зобов’язаної особи), то за наявності певних юридичних фактів виникає право на отримання аліментів від інших осіб. Зокрема таких як:

• факт сімейних зв'язків (баба, дід — онуки, прабаба, прадід — правнуки, сестра брат тощо), свояцтва (мачуха, вітчим — пасинок, падчерка) або визначених знаходженням дитини на вихованні в іншій сім’ї (дитина — особи, у сім’ї яких вона виховувалась);
• факт відсутності у потенційних утриманців родичів більш близького ступеня спорідненості або встановлена судом неспроможність останніх надавати належне утримання іншим особам з поважних причин. (поважними причинами можуть бути факт непрацездатності, виконання аліментних обов’язків стосовно більш близьких родичів при низькому рівні доходів, багатодітність тощо);
• фактична можливість надавати матеріальну допомогу;
• визначена неможливістю самостійно забезпечити своє існування, потреба у матеріальній допомозі й утриманні з боку інших осіб, коло яких визначене законом ( виникає внаслідок малоліття (неповноліття).

Обов’язок баби, діда утримувати онуків

Баба та дід зобов’язані утримувати своїх малолітніх і неповнолітніх онуків до досягнення ними повноліття за наступних умов:

• малолітні та неповнолітні особи мають бути позбавлені можливості отримувати матеріальну допомогу від своїх батьків.

Підставами, що унеможливлюють отримання допомоги від своїх батьків

Підставами, що унеможливлюють отримання допомоги від своїх батьків є:

• у них немає матері або батька (фактична смерть батьків або оголошення їх померлими у порядку, визначеному положеннями ст. 46 Цивільного кодексу України);
• не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання.

До таких поважних причин, за яких батьки не можуть утримувати дитину, можна віднести:

• тяжку хворобу, яка перешкоджає їм працювати;
• інвалідність, якщо пенсії недостатньо не тільки для утримання дитини, але й для утримання себе, коли потребується систематичне лікування, придбання дорогих медикаментів, а це, у свою чергу, призводить їх до нужденності;
• поважним слід вважати випадки, коли батьки визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими або є неповнолітніми.

Закон не робить різниці - по якій лінії (батьківській або материнської) існують родинні відносини між онуками та їх дідусями і бабусями. Тому аліменти на утримання онуків при наявності необхідних підстав можуть бути стягнуті як з батьків (одного з них) батька, так і з батьків (одного з них) матері дитини або з тих і інших одночасно. Обов'язок по утриманню покладається як на працездатних, так і на непрацездатних дідусів і бабусь.

Обов’язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда

Після досягнення повноліття, онуки, правнуки, у свою чергу, зобов’язані утримувати своїх бабу, діда, прабабу, прадіда. У статті 266 СК України визначено умови виникнення такого обов’язку:

• баба, дід, прабаба, прадід повинні бути непрацездатними і мати потребу у матеріальній допомозі.

Вказаний обов’язок онуків та правнуків виникає за умови відсутності у баби, діда, прабаби, прадіда інших родичів або близьких. Це, зокрема, дружина, чоловік, повнолітні дочка, син, які мають можливість надавати своїм родичам (бабі, діду, прабабі, прадіду щодо їх онуків, правнуків) належне утримання.

• онуки та правнуки зобов’язані утримувати своїх бабу, діда, прабабу, прадіда, якщо вони можуть надавати їм матеріальну допомогу.

Неможливість надання такої допомоги у випадку наявності поважних причин є підставою для їх звільнення від цього обов’язку.

Аліментний обов’язок внуків (правнуків) має місце щодо діда, баби, прадіда та прабаби як з боку матері, так і з боку батька. При цьому не має значення, чи перебували внуки (правнуки) на вихованні або утриманні діда, баби, прадіда або прабаби, чи брали участь останні у вихованні або утриманні своїх малолітніх чи неповнолітніх внуків або правнуків.

Обов’язок по утриманню братів та сестер

Обов’язки по утриманню братів і сестер між повнолітніми та неповнолітніми (або повнолітніми непрацездатними) братами і сестрами виникають за умов, що:

• неповнолітні (або повнолітні непрацездатні) брати і сестри потребують матеріальної допомоги та позбавлені можливості одержувати належне утримання від своїх батьків, чоловіка, дружини (чи повнолітніх дітей) або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм таку допомогу.
• за умови, що повнолітні брати та сестри мають можливість таку допомогу надавати.

Закон не обумовлює аліментний обов’язок братів і сестер наявністю в них працездатності, тому до утримання малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних, незабезпечених братів і сестер можуть бути залучені і непрацездатні, проте такі, що мають достатні кошти, брати й сестри.

Обов’язок по утриманню виникає у повнорідних і неповнорідних братів та сестер (єдинокровних та єдиноутробних), оскільки вони є особами, пов’язаними між собою кровним спорідненням. Не мають такого обов’язку зведені брати й сестри. Норми ст. 267 СК України не містять вказівки на ступінь споріднення братів та сестер, між якими можуть виникнути правовідносини по утриманню. Тому є підстави вважати, що до виконання обов’язку по утриманню малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних братів, сестер можуть бути залучені не тільки рідні брати й сестри, а і брати та сестри більш дальніх ступенів споріднення (двоюрідні, троюрідні тощо).

Обов’язок братів та сестер по утриманню не ставиться в залежність від того, чи брали повнолітні брати та сестри, які потребують утримання, участь у вихованні та утриманні своїх малолітніх чи неповнолітніх братів і сестер, в яких вони вимагають надання утримання.

Обов’язок мачухи, відчима утримувати падчерку, пасинка

Відносини між вітчимом і мачухою з одного боку та пасинком чи падчеркою – з іншого, юридично жодним чином не оформлюються й самі по собі не спричиняють виникнення обов’язків по взаємному утриманню. Проте малолітня, непрацездатна дитина за наявності певних передумов має право отримувати кошти на утримання від вітчима, мачухи або в осіб, у сім’ї яких вона виховувалася:

• малолітні або неповнолітні падчерка, пасинок повинні на момент виникнення їх права на утримання з боку мачухи, вітчима проживати разом із ними.

Чинне законодавство не обумовлює виникнення цього обов’язку необхідністю виховання чи утримання дитини, проте вітчим та мачуха, пасинок і падчерка пов’язані між собою відносинами свояцтва, вони проживають в одній сім’ї, постійно спілкуються між собою і, як наслідок, піклуються один про одного, надають допомогу. якщо у них немає інших родичів, які мають можливість надавати їм належне утримання. Такими родичами сімейне законодавство визначає матір, батька, бабу, діда, повнолітніх сестер та братів.

• за умови, якщо вони мають таку матеріальну можливість надавати.

Проте для залучення мачухи та вітчима до виконання ними обов’язку по утриманню дитини не має значення їх працездатність. Мачуха та вітчим можуть бути звільнені від свого обов’язку надавати утримання своїм малолітнім, неповнолітнім падчерці, пасинку у разі:

• за наявності поважних причин, які обумовлюють їх неможливість надавати їм належну матеріальну допомогу;
• у випадку нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком або негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини (звільнені від обов’язку або обмежити його певним строком).

Обов’язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, відчима

Стаття 270 СК України покладає на пасинків та падчерок зворотній обов’язок по утриманню непрацездатних, незабезпечених мачухи чи вітчима за умов:

• непрацездатності мачухи, вітчима;
• потреби мачухи, вітчима у матеріальній допомозі;
• якщо мачуха, вітчим надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п’ять років;
• можливості надавати таку матеріальну допомогу;

у мачухи, вітчима немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів і сестер або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Обов’язок інших осіб утримувати дитину

Чинне сімейне законодавство передбачає можливість виникнення обов’язку щодо утримання не тільки своїх родичів, а й інших осіб, які перебували у сімейних стосунках. Положеннями ст. 269 СК України закріплений обов’язок осіб, у сім’ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання, якщо вони мають можливість надавати їй матеріальну допомогу. Відносини, які виникають між дитиною та особами, у сім’ї яких вона виховувалась, є подібними до стосунків між рідними батьками та дітьми. Але наявність у дитини родичів за походженням при визначенні кола осіб, які мають обов’язки щодо її утримання, відповідно до законодавства підлягає врахуванню. Тому обов’язок осіб, у сім’ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання виникає за умови відсутності у неї батьків, баби, діда, повнолітніх братів і сестер. Вказаний обов’язок відповідно до законодавства не обмежується повноліттям особи, яка виховувалась у іншій сім’ї, тому він поширюється і на випадки, коли вона після його досягнення є непрацездатною і потребує матеріальної допомоги.

Обов’язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім’єю до досягнення повноліття

Після досягнення повноліття, особа зобов’язана утримувати родичів або фактичних вихователів за умов що:

• вона проживала з ними однією сім’єю до моменту досягнення повноліття;
• термін спільного проживання вказаних осіб становить не менш як п’ять років;
• родичі або фактичні вихователі є непрацездатними та потребують матеріальної підтримки;
• особи, яка виховувалась і проживала з ними однією сім’єю має можливість надавати їм таку допомогу;
• у таких родичів або фактичних вихователів особи, яка проживала з ними і виховувалась у їх сім’ї, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дочки, сина, сестер та братів або їх неможливості з поважних причин надавати їм належне утримання.

Розмір, способи і порядок сплати аліментів

Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі. Суд може визначити строк, протягом якого будуть стягуватися аліменти. При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів.

Як визначає ч. 2 ст. 272 СК України, якщо позов пред’явлений не до всіх зобов’язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов’язку всіх зобов’язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню на одну дитину, має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини і не може бути менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню з інших членів сім’ї та родичів на одну дитину, становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Водночас, для визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів, а також умов повного або часткового звільнення їх від сплати заборгованості законодавець відсилає до положень, що регулюють відповідні питання щодо аліментів з батьків на утримання дитини (статті 194-197 СК України).

Зміна розміру аліментів з інших членів сім’ї та родичів та звільнення від їх сплати передбачена у наступних випадках (невичерпний перелік):

• якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати;
• за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Підсумовуючи вищенаведене слід звернути окрему увагу, що з аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що справ щодо стягнення утримання (аліментів) з інших членів сім’ї та родичів вкрай мало у порівнянні з так би мовити «класичними» аліментними справами щодо стягнення аліментів з батьків на утримання їх дітей.

Окремою особливістю такої категорії справ є те, що на відміну від справ про стягнення аліментів з батьків на утримання їх дітей, які часто вважаються «безпрограшними» і зазвичай закінчуються задоволенням позовних вимог (або, принаймні, частковим їх задоволенням), предмет доказування у справах щодо стягнення утримання (аліментів) з інших членів сім’ї та родичів значно ширший, а тому, нерідко суди відмовляють у задоволенні таких вимог через недоведеність позивачем тих фактів і обставин, на які він/вона посилається як на підставу своїх вимог.

Таким чином, інститут Аліментних зобов’язань інших членів сім’ї та родичів існує та врегульований нормами СК України, однак, на практиці, своє застосування відповідні положення знаходять дуже рідко.