Відмова у прийнятті на роботу. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Увага! Трудові відносини під час війни регулюються Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX

Незаконна відмова в прийнятті на роботу

Незаконна відмова в прийнятті на роботу вважається грубим порушенням законодавства про працю.
Відповідно до Конституції України і КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом. На вимогу особи, якій відмовлено в прийнятті на роботу; власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, зобов'язані письмово повідомити про причину такої відмови. Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватися законодавством (стаття 22 КЗпП України). Тобто, забороняється дискримінаційне поводження за будь-якою захищеною ознакою стосовно особи, яка працевлаштовується. Заборона стосується й необґрунтованої відмови від розумного пристосування (стаття 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні").
Необґрунтованою вважається невмотивована відмова у прийнятті працівника на роботу за наявності вакантних робочих місць, а також з мотивів, які не стосуються ділових якостей працівника.
Незаконною слід вважати відмову в прийомі на роботу з мотивів вагітності або наявності немовляти. Кримінальним кодексом така дія розглядається як злочин (стаття 172 Кримінального кодексу України). Незаконною буде і відмова, пов'язана з порушенням принципу рівності людей, проголошеного в статті 2 Загальної декларації прав людини і закріпленого в статті 21 Конституції України. Зазначений принцип рівності реалізований у частині другій статті 22 КЗпП України: будь яке пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності , статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Конвенція про дискримінацію в галузі праці та занять № 111 від 1958 року, яка встановлює заборону дискримінації в галузі праці і занять фактично за цими ж ознаками, додатково вказує іноземне походження.

Антидискримінаційні положення законодавства щодо прийому на роботу

Статтею 24-1 Закону України "Про рекламу" передбачено заборону реклами послуг із працевлаштування, яка містить елемент дискримінації. Це має на меті захистити права шукачів роботи від неправомірних відмов при прийнятті на роботу.

  • забороняється в рекламі про вакансії (прийом на роботу) зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі), щодо політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
  • текст реклами про діяльність суб'єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, повинен містити примітку, що отримувати від громадян, яким надано послуги з пошуку роботи та сприяння в працевлаштуванні, інші пов'язані з цим послуги, гонорари, комісійні або інші винагороди забороняється.
  • у разі порушення вказаних вимог рекламодавець сплачує до державного бюджету штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про рекламу" на момент вчинення порушення, у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю (ст. 184 КЗпП України).

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

На період воєнного стану знімаються обмеження, які встановлює стаття 55 КЗпП, згідно з якою заборонено залучати до роботи в нічний час вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП).

Залучати до роботи у нічний час можна тільки після того, як отримали згоду працівників таких категорій:

· вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року;

· осіб з інвалідністю, яким за медичними рекомендаціями протипоказана така робота.

Частина перша, друга статті 54 КЗпП встановлює: при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (п. 2 ч. 1 і ч. 3 ст. 51 КЗпП).

Відповідно до статті 8 та 9 Закону № 2136 у період дії воєнного стану:

· не залучаються до роботи в нічний час без їх згоди, зокрема,  вагітні жінки й жінки, які мають дитину віком до одного року;

· дозволяється застосування праці жінок (крім вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року) за їхньою згодою на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах;

· працівники, які мають дітей (крім випадків, визначених статтею 8 цього Закону), у період дії воєнного стану можуть залучатися за їхньою згодою до нічних і надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові і неробочі дні, направлятися у відрядження.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Обов'язкове працевлаштування жінок, яких стосується зазначена ознака, здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Однак, при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини 2 статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 р. по справі № 21-303а13, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. по справі № 759/19440/15 (провадження № 14-105цс18).

Незаконна відмова в прийнятті на роботу вважається грубим порушенням законодавства про працю.
Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність не лише за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а й за інше грубе порушення законодавства про працю (частина друга статті 172 КК України).

Оскарження незаконної відмови у прийнятті на роботу

Незаконна відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена до суду.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що суди розглядають позови про укладення трудових договорів у випадках:
- коли власник зобов'язаний був укласти трудовий договір (наприклад, з молодими фахівцями, направленими у встановленому порядку на дане підприємство;
- працівниками, запрошеними на роботу в порядку переведення; виборними працівниками після закінчення терміну повноважень;

- працівниками, яким надане право поворотного прийняття на роботу; особами з інвалідністю і неповнолітніми, направленими на підприємство в рахунок броні;

- особами, які були звільнені у зв'язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, направленням на роботу за кордон, і повернулися після закінчення служби або роботи та ін.) а й у випадках, коли особа вважає, що їй було відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим статтею 22 КЗпП України.

Корисні посилання

https://www.hsa.org.ua/blog/pozytsiya-verhovnogo-sudu-shhodo-zvilnennya-vagitnyh-zhinok-u-zv-yazku-iz-zakinchennyam-stroku-trudovogo-dogovoru/