Визначення місця проживання дитини

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Нормативна база

Право батьків на визначення місця проживання дитини

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України), місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.

Укладення договору про визначення місця проживання дитини

Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Предметом даного договору є визначення місця проживання та дії з виховання, навчання, догляду за дитиною або поєднаних цих елементів, спрямованих на забезпечення нормального фізичного, духовного та морального розвитку дитини. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Вирішення спору між батьками органом опіки та піклування

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування.

Куди звернутися

Для вирішення спору органом опіки та піклування необхідно звернутись до районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у містах, сільської, селищної ради. Місцевий орган опіки та піклування, який призначить засідання комісії, викличе обох батьків, проведе з ними бесіди, оцінить інші обставини та винесе відповідне рішення.

Перелік та зразки необхідних документів

Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини:

  • заяву;
  • копію паспорта;
  • довідку з місця реєстрації (проживання);
  • копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності);
  • копію свідоцтва про народження дитини;
  • довідку з місця навчання, виховання дитини;
  • довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Строки розгляду питання

Засідання спеціальних комісій у органах опіки та піклування проводяться у разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць.

Визначення місця проживання дитини у судовому порядку

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

З метою позитивного для Позивача вирішення даного спору, в суді необхідно доводити наступні обставини:

  • відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків,
  • стан здоров’я як батьків, так і дитини,
  • матеріальне становище батьків,
  • можливість забезпечення належних житлових умов,
  • сімейний стан батьків,
  • сталість соціальних зв‘язків дитини, її психологічний стан, місце навчання,
  • інші обставини(шкідливі звички, графіки роботи, професія і т.д.)

Куди звернутися

Позовна заява про визначення місця проживання дитини подається в порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування Відповідача.

Вартість

Порядок та підстави для сплати судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Станом на 01.01.2024 розмір судового збору складає 1211,20 грн.

Перелік та зразки необхідних документів

До суду подається:

  1. Позовна заява.
  2. Копія паспорта позивача.
  3. Копія рішення суду про розірвання шлюбу.
  4. Копія свідоцтва про народження дитини.
  5. Характеристики з місця роботи та місця проживання позивача.
  6. Характеристики з місця навчання дитини
  7. Висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків.
  8. Довідка з місця проживання позивача про склад сім'ї.
  9. Довідки про доходи позивача.
  10. Медичні довідки, висновки лікарів про стан здоров'я позивача та дитини.
  11. Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача.
  12. Документи, що підтверджують право власності на житло, авто тощо.
  13. Квитанція про сплату судового збору.
  14. Інші документи, що підтверджують більш сприятливі обставини проживання дитини саме з позивачем і несприятливі умови проживання з другим із батьків.

Крім того, дитина віком від 10 до 14 років має право висловити власну думку про ставлення до кожного з батьків і вказати, з ким із них вона бажає проживати. Така думка заслуховується безпосередньо у суді. З 14 років дитина може самостійно обирати з ким із батьків їй проживати. А свідки можуть підтверджувати відповідальне ставлення до виконання батьківських обов’язків.

Сформований пакет документів, тобто позовна заява з додатками (а також копія позовної заяви з додатками для відповідача по справі та інших осіб, які беруть участь у справі) подається до канцелярії суду. Позовну заяву можна також направити поштою – цінним листом, обов’язково з описом документів, які надсилаються та поштовим повідомленням.

Зразок позовної заяви Файл:Позов про визначення місця проживання дитини зразок.docx

Строки розгляду питання

Відповідно до статті 210 Цивільного процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Підстави для відмови

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 ЦПК України сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

  1. заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
  2. порушено правила об’єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 ЦПК України);
  3. до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;
  4. позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;
  5. до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п’яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді. У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Порядок оскарження

Особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Практичні аспекти вирішення питання про встановлення місця проживання дитини

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними, як вже зазначалося раніше, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Яблуком розбрату у подібних справах зазвичай стає наведена у Декларації з прав дитини 1959 року презумпція закріплення проживання дитини разом з матір’ю, відповідно до якої малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю. Однак наразі вона не підтримується ані сучасним європейським законодавством, ані рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, а також забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв’язків з сім’єю, окрім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»).

В окремій думці у справі «М.С. проти України» суддя Карло Ранзоні наголошує, що, згідно з позицією ЄСПЛ, батьки повинні мати рівні права в спорах про опіку («Зоммерфельд проти Німеччини») і що найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків ( «Сахін проти Німеччини»).

Слід зазначити і те, що Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов’язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.(постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц)

Насамкінець, у Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Рівність та спільна батьківська відповідальність: роль батьків» (Equality and shared parental responsibility: the role of fathers) № 2079 від 02 жовтня 2015 року Асамблея твердо висловила позицію, що саме розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи стосовно ролей жінок та чоловіків у сім’ї і є відображенням соціологічних змін, які відбулися протягом останніх 50 років. У зв’язку з цим, Парламентська Асамблея закликала всіх її членів, зокрема і Україну, забезпечити законодавчими нормами та адміністративною практикою рівність прав батьків щодо їх дітей.

Судова практика

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси батьків.

Ухвалюючи рішення про відмову у визначенні місця проживання дитини з батьком, апеляційний суд у своїх висновках помилково обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено тих обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю. Апеляційний суд не врахував, що у Конвенції Про права дитини реалізовано принцип примату інтересів дитини понад усім. Ця Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її правові норми є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.

Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд апеляційної інстанції відхилив висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері. Проте, апеляційним судом не враховано, що за зустрічним позовом ОСОБА_2 органом опіки та піклування не складено висновку про доцільність проживання дитини разом з матір`ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій здійснено розгляд справи за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду зустрічного позову ОСОБА_16 , що є порушенням статті 19 СК України.

Взявши до уваги висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження від 18 червня 2019 року № 04/19, виконаного юридичним психологом ОСОБА_13 , апеляційний суд не врахував, що такий висновок психолога ґрунтується на поясненнях матері, а також окремих письмових документах, наданих лише однією стороною - ОСОБА_2 ; у психолога не перебували у дослідженні матеріали справи, яка переглядається, психолог особисто не спілкувалася з малолітньою дитиною та батьком дитини. Висновок психолога містить загальні висновки про зв`язок матері з дитиною такого віку без урахування фактичних обставин цієї справи, яка переглядається. Отже, такий висновок психолога не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не може бути належним доказом у цій справі.

Визначаючи місце проживання дітей, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що батьком і матір’ю створено належні умови для виховання та розвитку дітей, суди, виходячи із найкращих інтересів дітей, встановивши, що діти вже досить тривалий час проживають разом із батьком, визначили місце їхнього проживання саме разом з ним.  Суди на час ухвалення оскаржуваних рішень не встановили обставин, які б давала підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір’ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дітей, буде мати більш позитивний влив на них. За таких обставини суди правильно врахували інтереси дітей, які проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, а тому для зміни їхнього проживання вагомі підстави відсутні. ВС наголосив, що матір дітей, яка, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про їхнє здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть проживати. Беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, визначаючи місце проживання малолітніх дітей сторін у цій справі з батьком, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дітей, сприятиме їхньому повноцінному вихованню та розвитку. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку. Щодо доводів касаційної скарги про те, що діти можуть бути розлучені з матір`ю лише за виключних обставин, Верховний Суд наголошує на тому, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Під час вирішення цієї справи, серед іншого суди керувалися установленими та тривалими зв’язками батька з дітьми, з огляду на те, що вони тривалий час проживали разом, а отже проживання дітей з батьком буде відповідати найкращим їх інтересам. Суд апеляційної інстанції врахував, що стан здоров`я старшого сина, його однозначна позиція і бачення свого місця проживання разом з батьком з великою вірогідністю можуть стати чинниками, які спровокують вкрай негативні наслідки для цієї дитини у разі його примусового переміщення для постійного проживання з матір`ю.

  • Постанова Верховного Суду України від 31 липня 2023 року у справі № 761/19046/22 (Малолітня фізична особа не володіє процесуальною дієздатністю. Тому не може брати участь у цивільному процесі самостійно як сторона чи третя особа. Малолітня дитина не може пред'являти самостійний позов у справі батьків про визначення її місця проживання)
  • Постанова Верховного Суд від 13.03.2024 у справі № 753/17344/19: практика гендерної нерівності батьків не підтримується міжнародними правовими інституціями, зокрема і ЄСПЛ, та актуальною практикою Верховного Суду, тому посилання на те, що найкращим інтересам малолітніх дітей - дівчаток, з огляду на їх вік є саме потреба в материнській турботі та догляді, є безпідставним.
  • Постанова Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 607/7767/22: наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю пов`язується також із тим, що батько, хоча і належним чином займається вихованням та утриманням дитини, проте, змінивши місце проживання дитини без згоди матері та не повернувши дитину матері, з якою вона на той час проживала, позбавив її належної опіки і виховання з боку матері та порушив їхнє право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.
  • Постанова Верховного Суд від 16.02.2024 у справі № 465/6496/19: при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.
  • Постанова Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19: повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні.
Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Визначення_місця_проживання_дитини&oldid=47994