Вирішення спорів щодо виховання дітей: порядок та особливості розгляду

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Нормативна база

Вирішення батьками питань щодо виховання дитини

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Стаття 157 Сімейного кодексу України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Повноцінна участь батьків у вихованні дітей максимально забезпечується при їх спільному проживанні з батьками. В тих випадках, коли батьки, внаслідок розірвання шлюбу або з інших причин, не проживають спільно, можуть виникати спори щодо участі у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини та порядку зустрічей з дитиною того батьків, хто проживає окремо. Так, частиною третьою статті 157 Сімейного кодексу України встановлено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, в якому батьки можуть визначити не тільки участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (тобто встановити графік зустрічей з дитиною), але і встановити місце проживання дитини та порядок її утримання. Одночасно, статтею 15 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї

Законодавством України встановлено, що проживання дитини окремо від батьків або одного з батьків, не позбавляє їх права спілкування та підтримання стосунків.

Так, у випадку коли батьки не дійшли згоди щодо порядку участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї (стаття 158 Сімейного кодексу України). Орган опіки та піклування постановляє таке рішення на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї

У випадку якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Порядок вирішення спорів щодо визначення місця проживання дитини

За загальним правилом батьки самостійно визначають місце проживання своїх дітей.
Стаття 160 Сімейного кодексу України встановлює, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У випадку недосягнення згоди щодо того, з ким з батьків буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Вирішення питання тимчасового виїзду за межі України з батьком з яким дитина проживає

Для підтвердження місця проживання дитини під час вирішення питання її тимчасового виїзду за межі України з метою, визначеною частиною п’ятою статті 157 Сімейного кодексу України (лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей), той з батьків, з ким проживає дитина, подає до служби у справах дітей за місцем проживання дитини такі документи:
заяву;
копія паспарту заявника;
копію паспорта дитини (у разі наявності);
довідку про реєстрацію місця проживання заявника (у разі коли в паспорті відсутні дані про реєстрацію місця проживання);
довідку про реєстрацію місця проживання дитини;
копію свідоцтва про народження дитини;
копію рішення суду про розірвання шлюбу (у разі наявності);
копію документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (подається для тимчасового виїзду за межі України дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа або паліативної допомоги).

За результатами розгляду зазначених документів, та проведення процедури перевірки відвідування дитини за місцем її проживання, проведення бесіди з тим із батьків, хто проживає окремо від дитини (у разі можливості її проведення), або бесіди з дитиною, яка досягла 14 років, відповідний орган готує висновок про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України виноситься рішення:
про затвердження висновку служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України;
Підставами для відмови у затвердженні висновку про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України є

неподання заявником документів, передбачених законодавством

наявність рішення суду, в якому визначено місце проживання дитини з іншим із батьків або відкриття провадження у справі щодо визначення місця проживання дитини;

встановлення під час відвідування дитини, бесіди з дитиною, яка досягла 14 років, недостовірних відомостей, поданих заявником, щодо місця її проживання.
У разі коли протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення/розпорядження його не оскаржено, воно набирає законної сили і його копія, завірена в установленому порядку, видається заявнику для пред’явлення під час перетинання державного кордону України!!!

Підстави позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав застосовується до батьків, які не забезпечують належне виховання своїх дітей і застосовується лише за рішенням суду.
Підстави для позбавлення батьківських прав передбачені у статті 164 Сімейного кодексу України, де встановлено, що мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони, зокрема, не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з таких підстав як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; хронічний алкоголізм або наркоманія; експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.Позбавлення батьківських прав: підстави та порядок розгляду

Відповідальність за невиконання батьківських обов'язків

Окрім передбаченого статтею 164 Сімейного кодексу України такого виду відповідальності як позбавлення батьківських прав, за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені адміністративної та кримінальної відповідальності. Так, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, - тягне за собою попередження або накладення штрафу від 850 грн. до 1700 грн.(стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від 1700 грн. до 5100 грн. Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його батьками, особами, які їх замінюють, або іншими особами, - тягне за собою накладення штрафу від шести (102 грн.) до восьми (136 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 180 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Ст. 184 КУпАП.jpg

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, тягне за собою відповідальність у вигляді обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк (стаття 166 Кримінального кодексу України).
Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб), - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк (ч.1. ст.150 - 1 Кримінального кодексу України.
Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, - карається штрафом від ста (1700 грн.) до двохсот (3400 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років (ч.1. ст. 164 Кримінального кодексу України).
Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми, - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років (ч.1. ст. 304 Кримінального кодексу України).
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк(Стаття 166 Кримінального кодексу України).

Судова практика

  • №754/9026/16-ц [1].(якщо між дитиною і батьком немає психологічного зв’язку й дитина з огляду на її вік та тривале проживання з матір’ю повноцінно не сприймає його як батька, зустрічі батька з дитиною доцільно розпочати проводити у присутності матері)
  • №175/5360/13-ц [2] (обов’язковою передумовою подання дідом/бабою позову про усунення перешкод у спілкуванні з онуком є наявність порушеного права. Недоведеність наявності таких перешкод – підстава для відмови в задоволенні позовних вимог)
  • №757/4643/18-ц [3](при ухваленні рішення про зміну способу участі батька у вихованні дитини оцінка найкращих інтересів дитини передбачає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для рішення, яке не порушує інтересів дитини, з огляду на об’єктивні обставини спору).
  • №165/2839/17 [4](звернутися до органів опіки та піклування, а також до суду для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, може також і той із батьків, з яким визначено місце проживання дитини. Відмова органів опіки та піклування у визначенні способу участі іншого з батьків чи суду в задоволенні відповідних позовних вимог лише з мотивів того, що звертається не той із батьків, який проживає окремо, є необґрунтованою)
  • №753/9433/17 [5] (зобов’язання матері дитини повідомляти батька про факти захворювання та лікування дитини, про від’їзд (обставини й напрямок) дитини за межі міста більше ніж на два дні, не є діянням, спрямованим на обмеження волевиявлення особи, і входить до поняття надання інформації про дитину, що є складником контакту з дитиною. Водночас повідомлення батьку про важливі факти із життя дитини не можна розцінювати як обтяжливе зобов’язання)
  • №264/3435/18-ц (суд може відмовити в задоволенні вимог про зобов’язання того з батьків, із ким проживає дитина, узгоджувати з іншим із батьків порядок, спосіб та лікувальні установи, необхідні для лікування дітей, відвідування дітьми освітніх закладів, якщо це може призвести до порушення прав дітей, коли між сторонами є гострий конфлікт і такі умови погодження при недосягненні згоди між батьками з наведених питань можуть створювати загрозливі для життя та здоров’я дітей ситуації)
  • №754/9026/16-ц [6](Якщо між дитиною та батьком немає психологічного зв’язку й дитина з огляду на її вік і тривале проживання з матір’ю повноцінно не сприймає його як батька, зустрічі батька з дитиною доцільно розпочати проводити у присутності матері)
  • №176/1955/20 [7] (суд призначає зустрічі малолітніх дітей (2 роки) з батьком без присутності матері, якщо між батьками виникають конфлікти при дітях під час зустрічей за участю матері, що перешкоджає налагодити контакт батька з дітьми й негативно впливає на психологічний та емоційний стан дітей)
  • №711/6649/17 [8](встановлення судом часу початку літнього та зимового спільного відпочинку батька і дитини з урахуванням календарного періоду навчання дитини й необхідності підготовки до нього не порушує права батька на працю та відпочинок)
  • №643/16210/17 [9] та №379/1055/18 [10](визначення порядку участі батька у вихованні дитини в усі передвихідні та вихідні дні є неприйнятним, оскільки порушуються права дитини на спілкування з матір’ю у вільний від занять у школі час)
  • №686/14512/17 [11] (небажання дитини спілкуватися з батьком і відсутність прихильності до нього не можуть бути покладені в основу судового рішення, враховуючи малий вік дитини та факт її постійного проживання з матір’ю, яка має конфлікт із батьком, що негативно впливає на сприйняття дитиною його особи. За таких обставин небажання дитини спілкуватися з батьком зумовлене ситуацією, яка склалася між сторонами, і не може бути підставою для обмеження батька в реалізації його батьківських прав на участь у вихованні дитини і спілкуванні з нею)
  • №328/2433/18 [12] (батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов’язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов’язку з виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування з нею. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або навчальному закладу, означає, що саме їхній напрям та умови виховання одержали перевагу над тими, які здатні створити батьки, і із цим напрямом батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку)
  • №185/8359/17 [13](ті обставини, що дитина проживає на тимчасово неконтрольованій Україною території, а судове рішення, яке має бути виконуваним, але виконання якого держава не може гарантувати у зв’язку із зазначеними обставинами, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про участь батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею і позбавлення батька такого законного права)
  • №654/4307/19 [14](при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування, захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров’я; (е) право дитини на освіту)
  • №295/13297/18 [15](при визначенні способів участі баби у вихованні внука, місця та часу їхнього спілкування суду необхідно дотриматися розумного балансу інтересів між бабою, батьками і внуком та врахувати насамперед інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням її віку, стану здоров’я, психоемоційного стану)
  • №638/12278/15-ц [16] та №(дід має право на особисте спілкування з онукою, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Саме збалансування наведених вище прав і гарантій має бути основою для належного виконання рішення суду про участь у спілкуванні дитини з дідом)
  • №757/4643/18-ц [17] та 1№27/6439/19 [18] (при ухваленні рішення про зміну способу участі батька у вихованні дитини оцінка найкращих інтересів дитини включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для рішення, яке не порушує інтересів дитини, з огляду на об’єктивні обставини спору)
  • №554/9828/17 [19](стан здоров’я чи зміна стану здоров’я батька може бути підставою для зміни способу участі у виховання дітей та режиму спілкування з ними, лише якщо такий стан здоров’я чи таке погіршення буде небезпечним для життя і здоров’я дітей)
  • №757/72415/17-ц [20] (визначення чи зміна способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею має відповідати віковим потребам дитини й бути достатнім для забезпечення участі батька у вихованні дитини за умови сумлінного ставлення батька до виконання свого обов’язку. У разі зміни обставин, пов’язаних із віком дитини, станом її здоров’я, психоемоційним станом, жодна із сторін не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про визначення іншого способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею)
  • №658/1267/16-ц [21] та №308/9575/18 [22] , №285/3071/18 [23] (При розгляді спорів, пов’язаних із вихованням дітей, обов’язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування і їхня участь у судовому засіданні. Ухвалення рішення без дотримання цих вимог – це підстава для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд)
  • №462/7279/18 [24] та №520/6084/18 [25], №754/22/17 [26] (ухвалюючи рішення, суд здебільшого керується висновком органу опіки та піклування, проте може відступити від нього, адже суд оцінює всю сукупність доказів та звертає увагу на прихильність дитини, навівши відповідні мотиви в рішенні)
  • №545/3933/21 та №760/15413/19 [27] (батько / мати, які проживають окремо від дитини, також мають право на особисте спілкування з нею; той з батьків, із ким дитина проживає, не має права перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. У справах про відібрання дитини, які мають тривалий судовий розгляд, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з батьком чи матір’ю має переважати над намаганням одного з батьків обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з іншим) Крім того, з даного питання є практика Європейського суду з прав людини:
  • справа «ВИШНЯКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF VYSHNYAKOV v. UKRAINE) [28] було порушено статтю 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) у зв’язку з невиконанням рішення національного суду про надання заявнику доступу до його дитини.
  • справа «ГЕН ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF GEN AND OTHERS v. UKRAINE) [29]
  • справа «ВИХОВАНОК ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF VYKHOVANOK v. UKRAINE)
  • справа «БОНДАР ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF BONDAR v. UKRAINE) [30]
  • справа «ШВЕЦЬ ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHVETS v. UKRAINE) [31]
  • справа «СПІЦИН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SPITSYN v. UKRAINE) [32]
  • справа «ФАТХУТДІНОВ ПРОТИ РОСІЇ» (CASE OF FATKHUTDINOV v. RUSSIA) [33]
  • справа «КАЦІКЕРОС ПРОТИ ГРЕЦІЇ» (CASE OF KATSIKEROS v. GREECE)
Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Вирішення_спорів_щодо_виховання_дітей:_порядок_та_особливості_розгляду&oldid=47851