Діяльність у сфері сільського зеленого туризму

Нормативна база

• Конституція України
• Господарський кодекс України
• Закон України "Про туризм"
• Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року № 297 "Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)"
• Наказ Державної туристичної адміністрації України "Про затвердження Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг " № 19 від 16.03.2004 p.).

Поняття "сільський зелений туризм"

Сільський зелений туризм - це специфічна форма відпочинку в приватних господарствах сільської місцевості з використанням майна та трудових ресурсів особистого селянського, підсобного або фермерського господарства, природно-рекреаційних особливостей місцевості та культурної, історичної та етнографічної спадщини регіону.

Суб'єкти діяльності в сфері сільського зеленого туризму

• сільські господарі, а також створені ними громадські організації, їхні об'єднання, діяльність яких є необхідною умовою для належного створення пропозиції та надання послуг сільського зеленого туризму;
• фізичні особи - споживачі послуг сільського зеленого туризму;
• фізичні та/або юридичні особи, що надають допоміжні послуги (агентські, посередницькі, рекламні, інформаційні тощо) сільським господарям або споживачам послуг сільського зеленого туризму.

Особливості діяльності з надання послуг у сфері сільського зеленого туризму

Діяльність з надання послуг у сфері сільського зеленого туризму не відноситься до підприємницької діяльності за умови, якщо сукупний річний дохід від діяльності у сфері сільського зеленого туризму не перевищує річного розміру прожиткового мінімуму у розрахунку на сільського господаря та на кожного члена родини, які постійно проживають з ним. Розмір прожиткового мінімуму встановлюється законодавством України. У разі перевищення рівня доходів, надання послуг сільського зеленого туризму має здійснюватись на засадах підприємництва. При цьому в якості суб'єкта підприємницької діяльності може бути зареєстрований як сам сільський господар, так і будь-хто із членів його родини, що постійно проживає з ним та не має обмежень у здійсненні зазначеної діяльності.

• У випадку розташування сільської садиби в сільській місцевості, яке відноситься до курортної та/або лікувально-оздоровчої зони, сільські господарі або члени його родини зобов'язані зареєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності. Оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється згідно з чинним законодавством України.
• Реєстрація сільських господарів або членів їхніх родин як суб'єктів підприємницької діяльності з надання послуг у сфері сільського зеленого туризму не тягне за собою їхній вихід з-під юрисдикції Закону України .
• Діяльність сільських господарів, що надають послуги у сфері сільського зеленого туризму, не підлягає ліцензуванню.

Ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом не вимагається. В статті 5 Закону України “Про туризм” це виписано дуже чітко і в Законі України “Про ліцензування видів господарської діяльності” № 222-VIII від 02.03.2015 р. ліцензії для цих видів діяльності не передбачені.

Послуги та засоби розміщення (проживання)

Послуги з тимчасового розміщення (проживання) – це діяльність юридичної та фізичної особи з надання місця для ночівлі у засобі розміщення за плату, а також інша діяльність, пов’язана з тимчасовим розміщенням (проживанням), передбачена законом.

Індивідуальні — житло, в якому за плату або безоплатно надається обмежена кількість місць (менш як 30). У такому засобі одиниці розміщення (кімнати, житло) повинні бути відокремлені одна від одної.

Колективні — засоби розміщення загальною кількістю місць 30 або більше, в яких надають місце для ночівлі в кімнаті чи іншому приміщенні і за які справляється плата за встановленими цінами. (Постанова КМУ від 15.03.2006 р. N 297«Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання).

Власник садиби може звернутися із заявкою про надання категорії своїй садибі як туристичного об’єкта добровільно, якщо це потрібно для задоволення запитів туристів. Але це його право, а не обов’язок (стаття 19 Закону України “Про туризм”).

Також власник садиби не зобов’язаний мати освіту за спеціальністю “готельне господарство”, щоб надавати послуги з розміщення і харчування туристів. Проте, треба пам’ятати, що в разі наявності десяти або більше місць для розміщення ту¬ристів, власник садиби буде зобов’язаний виконувати вимоги Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг (Наказ Державної туристичної адміністрації України "Про затвердження Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг " № 19 від 16.03.2004 p.).

Слабкі сторонисільського зеленого туризму:

- несприятливе правове та економічне середовище для діяльності сільського населення;

- недостатньо використовується досвід сусідніх країн;

- неузгодженість дій центральних органів виконавчої влади у сфері туризму та аграрної політики, інших;

- перекоси в розумінні суті сільського туризму;

- відсутність привабливих кредитних ресурсів для сільського населення та сприятливих умов для інвестицій;

- на всеукраїнському рівні відсутня реклама сільського туризму;

- проблеми в отриманні гарантованих та якісних послуг, недостатня можливість захисту прав сторін;

- недостатня кількість високоякісних об'єктів розміщення в центрі та на сході країни;

- складність доступу до інформації щодо невикористаних туристичних можливостей села;

- відсутні навчальні центри для підготовки та перепідготовки менеджерів та сільського населення.

Облік сільських садиб, які надають послуги у сфері сільського зеленого туризму

Облік сільських садиб, які надають послуги в сфері сільського зеленого туризму, здійснюють сільські, селищні ради за місцем розташування сільської садиби в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики. У випадку припинення сільським господарем надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, сільська, селищна рада вилучає його сільську садибу з обліку сільських садиб, які надають послуги у сфері сільського зеленого туризму.

Встановлення категорій сільських садиб

З метою та в порядку, визначеному чинним законодавством України, сільським садибам за заявою сільського господаря можуть присвоюватись відповідні категорії якості та рівня обслуговування.

• присвоєння відповідної категорії якості та рівня послуг здійснюється всеукраїнськими об'єднаннями сільських господарів на підтвердження відповідності сільської садиби встановленим вимогам та наявності певного комплексу та рівня якості послуг. Всеукраїнське об'єднання сільських господарів вправі встановлювати додаткові до загальнонаціональних вимоги та критерії якості об'єктів та послуг сільського зеленого туризму.
• загальнонаціональні вимоги до безпеки сільських садиб та якості послуг у сфері сільського зеленого туризму встановлюються шляхом затвердження відповідних стандартів та враховуються при категоризації сільських садиб.

Присвоєння відповідної категорії якості та рівня послуг підтверджується відповідним сертифікатом.

Права та обов'язки суб'єктів діяльності в сфері сільського зеленого туризму

Сільські господарі мають право:

• самостійно визначати назву, перелік, обсяги, вартість послуг сільського зеленого туризму, встановлювати розпорядок роботи, приймати остаточне рішення щодо надання або ненадання послуги, вільно розпоряджатись своїм майном та реалізовувати інші права, встановлені Конституцією та іншими актами чинного законодавства України;
• вимагати від замовників (споживачів) послуг сільського зеленого туризму документи, що містять інформацію про їхню особу та про місце постійного проживання (реєстрації);
• вести самостійну діяльність з рекламування особистого селянського (фермерського) господарства та залучення туристів до користування туристичними послугами сільського зеленого туризму, що надаються сільськими господарями;
• в разі, якщо сукупний річний дохід від діяльності у сфері сільського зеленого туризму не перевищує річного розміру прожиткового мінімуму у розрахунку на сільського господаря та кожного члена родини, які постійно проживають з ним у межах однієї сільської садиби, вести діяльність з надання туристичних послуг в сфері сільського зеленого туризму, які визначені цим Законом, без реєстрації сільського господаря або будь-кого з членів його родини як суб'єктів підприємницької діяльності з надання туристичних послуг;
• вносити до уповноважених органів місцевої державної адміністрації, органів місцевого самоврядування, а також інших органів, що здійснюють регулювання в сфері сільського зеленого туризму, пропозиції щодо збереження та збагачення туристичних ресурсів села, території, регіону; розвитку туристичної діяльності в сфері СЗТ, вдосконалення законодавчої та іншої бази в галузі туризму;
• отримувати від уповноважених органів місцевої державної адміністрації, органів місцевого самоврядування, а також інших органів, що здійснюють регулювання в сфері сільського зеленого туризму, передбачену законами України допомогу в необхідній професійній підготовці особистого селянського, особистого підсобного або фермерського господарства, а також самих господарів та членів їхніх родини до діяльності в сфері надання туристичних послуг сільського зеленого туризму;
• з метою захисту своїх законних прав і інтересів у сфері надання послуг сільського зеленого туризму, створювати неприбуткові організації з туристичної діяльності, а також їхнє об'єднання в порядку, визначеному Цивільним кодексом України, Законом України "Про об'єднання громадян", іншими законами України;
• виступати спонсорами у місцевих програмах, спрямованих на розвиток і збільшення туристичної привабливості місцевих населених пунктів (сіл), програмах збагачення природних ресурсів довкілля, збереження та відновлення об'єктів туристичного показу, програмах розвитку окремих туристичних об'єктів і галузі туризму в цілому;
• реалізовувати інші права, передбачені Конституцією України і законами України.

Сільські господарі зобов'язані:

• в разі, якщо сукупний річний дохід від діяльності у сфері сільського зеленого туризму перевищує сукупний річний розмір прожиткового мінімуму у розрахунку на сільського господаря та кожного члена його родини, які постійно проживають з ним в межах однієї сільської садиби, зареєструватись у визначеному законодавством України порядку як суб'єкт підприємницької діяльності;
• забезпечувати умови розміщення (проживання) та харчування туристів у відповідності до протипожежних, санітарних та інших вимог, передбачених нормативними актами України для будинків/помешкань;
• вести книгу реєстрації туристів;
• подавати статистичні відомості;
• подавати декларації про одержаний дохід до органів податкової служби;
• надавати туристам необхідну і достовірну інформацію щодо місць розташування та графіку роботи об'єктів сфери обслуговування, поліклініки, міліції, пошти, телеграфу, ощадних кас, банків та інших закладів;
• вживати заходів із охорони і збереження навколишнього середовища (поширювати серед туристів інформацію про правила екологічно безпечної поведінки; не допускати появи смітників шляхом встановлення спеціальних контейнерів для сміття вздовж туристичних маршрутів; відмічати спеціальними знаками місця для складання побутових відходів; здійснювати інші заходи із збереження довкілля, тощо);
• наявність спеціальної освіти не обов'язкова.

Соціально-економічне значення сільського зеленого туризму

• стимулює розвиток селянських господарств, які займаються зеленим туризмом;
• сприяє розвитку місцевої інфраструктури;
• сприяє збуту надлишків сільськогосподарської продукції, збільшуючи додаткові прибутки селян і відрахування у місцеві бюджети;
• активізує місцевий ринок праці, підвищує зайнятість, затримує молодь на селі, зменшуючи потребу в закордонному заробітчанстві;
• сприяє охороні туристичних ресурсів, насамперед збереженню етнокультурної самобутності українців;
• створює можливості для змістовного відпочинку незаможних людей;
• сприяє підвищенню культурного рівня мешканців села та підвищенню екологічної свідомості.