Засоби забезпечення виконання зобов'язань

Нормативна база

1. Цивільний кодекс України
2. Господарський кодекс України
3. Закон України "Про іпотеку"
4. Закон України "Про заставу"
5. Закон України "Про іпотечні облігації"
6. Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"
7. Постанова Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"
8. Постанова Вищого спеціалізованого суду від 30.03.2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин"

Поняття та види забезпечення виконання зобов'язань

Засоби забезпе­чення виконання зобов'язань - сукупність заходів, за допомогою яких учасники договірних відносин впливають один на одного з метою належного виконання передбаченого договором завдання, дотримання визначених меж поведінки під загрозою вчинення кредитором певних дій, які обумовлюють настання негативних наслідків майнового характеру для боржника.

Відповідно до ст. 546 ЦКУ до видів забезпечення виконання зобов'язання належать:

• неустойка (ст.ст. 549 - 552 ЦКУ);
• порука (ст.ст. 553 - 559 ЦКУ);
• гарантія (ст.ст. 567 - 569 ЦКУ);
• завдаток (ст.ст. 570 - 571 ЦКУ);
• застава (ст.ст. 572 - 593 ЦКУ);
• притримання (ст.ст. 594 - 597 ЦКУ);
• право довірчої власності (ст.ст. 597¹ - 597¹³ ЦКУ)
• інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Мають такі спільні риси :

1. спрямованість на спонукання боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином під загрозою настання для нього невигідних наслідків (як правило, майнових);
2. всі засоби забезпечення виконання зобов'язань покликані попереджувати негативні наслідки для кредитора, які настають чи можуть виникнути у разі порушення забезпечених зобов'язань боржником;
3. майнові наслідки настають виключно у випадку порушення основного зобов'язання.

Всі способи (види) забезпечення виконання зобов´язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх у три групи:

1. Встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);
2. Супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);
3. Мають на меті залучення до зобов´язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Важливо!!! Якщо письмова форма недодержана він є нікчемним.

Відповідно до ст. 548 ЦКУ недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, але недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Від видів (способів) забезпечення виконання зобов´язань слід відрізняти так звані «заходи оперативного впливу». До них зокрема відносяться: відмова від сплати недоброякісного товару, перевід несправного боржника на попередню оплату продукції і т.п. Такі дії в цивільно-правовій доктрині являють собою самостійний вид наслідків невиконання або неналежного виконання зобов´язань, що не мають ніякого відношення до способів забезпечення зобов´язань. Вони не тягнуть виникнення самостійного зобов´язання і не становлять предмет цього зобов´язання (на відміну від забезпечувальних зобов´язань), оскільки є односторонньою дією кредитора по зміні або припиненню зобов´язання.

Поняття неустойки та її особливості

Неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойка  стягується лише у разі порушення зобов'язання.

Різновиди неустойки: штраф і пеня.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Особливості неустойки :

• предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно;
• якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства;
• розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом;
• сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом;
• сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі;
• сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Види неустойки

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяє­ться на:

• законну, тобто встановлену в нормативному порядку — в законі або іншому правовому акті;
• договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.

Залежно від можливого стягнення збитків неустойка на чотири види:

• залікова;
• штрафна;
• виключна;
• альтернативна.
  

Заліковою називається неустойка, що передбачає можли­вість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки.
Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконан­ням або неналежним виконанням зобов'язання.
Виключна неустойка обмежує відповідальність за невико­нання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків.
Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнен­ня або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушен­ня зобов'язання і встановлено розмір збитків.

Правовий характер поруки

Порука — обов'язок поручителя перед кредитором нести відповідальність за порушення боржником своїх зобов'язань. Порука виникає на базі договору поруки.

Форма договору поруки: договір поруки має бути укладений в письмовій формі, у разі недодержання такої форми правочин є недійсним.

Договір поруки укладається додатково до основного договору.

Відповідно до ст. 553 ЦКУ, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Сторонами поруки є:

1.    Поручитель — особа (третя сторона), яка гарантує виконання першою стороною деяких зобов'язань на користь другої сторони.

2.    Боржник — особа, яка зобов'язується виконати або не виконати певні дії на користь другої сторони.

3.    Кредитор — особа, на користь якої боржник зобов'язаний виконати чи не виконати певні дії.
Особливості поруки :

• поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником;
• порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі;
• поручителем може бути одна особа або кілька осіб;
• у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя;
• поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки;
• особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки;
• боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя;
• поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника;
• поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Права та обов'язки за договором поруки

Права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги (ст. 555 ЦКУ):

• у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі;
• якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора;
• поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Права поручителя, який виконав зобов'язання :

• після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника;
• до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання;
• до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Припинення поруки

Відповідно до статті 559 ЦКУ порука припиняється у таких випадках:

• порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;
• порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;
• порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;
• порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить позову до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом трьох років з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом
• ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувсядо суду з позовом до поручителя у зв’язку з порушенням таким боржником зобов’язання.

Поняття та зміст гарантії

Виходячи із ст. ст. 560 - 569 ЦКУ гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої фінансової установи, страхової організації (гаранта), яке видається за клопотанням іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.
Особливості гарантії :

• гарант за договором має право на оплату послуг, наданих ним боржникові;
• зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання (ст. 562 ЦКУ).

Правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією (ст. 563 ЦКУ):

• у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
• вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії;
• у вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією;
• кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано;
• кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією;
• обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Строк дії гарантії

Стаття 561 ЦКУ врегульовує строк дії гарантії, а саме:

• гарантія діє протягом строку, на який вона видана;
• гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше;
• гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією (ст. 563 ЦКУ):

• у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
• вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії, вказується у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією;
• кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано;
• кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією;
• обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію;
• у разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Права та обов’язки за договором гарантії

Відповідно до ст. 564 ЦКУ, під час розгляду вимоги кредитора у гаранта виникають наступні обов'язки гаранта :

• після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами;
• гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Відповідно до ст. 565 ЦКУ, гарант має право на відмову в задоволенні вимоги кредитора :

• гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії;
• гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги;
• якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника.

Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Право гаранта на зворотну вимогу до боржника (ст. 569 ЦКУ)

• гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником;
• гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Припинення гарантії

Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

• сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;
• закінчення строку дії гарантії;
• відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника (ст. 568 ЦКУ).

Поняття та значення завдатку

Поняття завдатку

Відповідно до ст. 570 ЦКУ - завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком:

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Поняття та особливості застави

Поняття застави

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦКУ).

Підстави виникнення застави

• застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду;
• до застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення Цивільного Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ст. 574 ЦКУ).

Особливості застави :

• заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому (ст. 573 ЦКУ);
• oцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом;
• якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
• ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом;
• якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму;
• наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

Окремі види застави

Стаття 575 ЦКУ виділяє такі окремі види застави :

• іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи;
• заклад - застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Предмет застави:

• предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення;
• предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо);
• предметом застави може бути права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором.

Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором (ст. 576 ЦКУ).
Предметом застави не можуть бути:

• культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
• пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації;
• предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 576 ЦКУ).
Користування та розпоряджання предметом застави (ст. 586 ЦКУ):

• заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави;
• заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом;
• заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним;
• заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи (ст. 586 ЦКУ).
  

Особливості звернення стягнення на предмет застави (ст. 590 ЦКУ):

• звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом;
• заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом;
• у разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою;
• у разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі;
• якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя;
• у разі схвалення судом відповідно до законодавства про банкрутство плану санації чи реструктуризації боргів боржника за основним зобов’язанням, якщо він відмінний від заставодавця, заставодержатель, який голосував проти схвалення плану санації юридичної особи чи плану реструктуризації боргів боржника - фізичної особи, набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.
Реалізація предмета застави (ст. 591 ЦКУ):

• реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом;
• початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави;
• якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом;
• якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті (ст. 112 ЦКУ), якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір застави

Сторони у договорі застави (ст. 583 ЦКУ)

• заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель);
• заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Зміст договору застави (ст. 584 ЦКУ) У договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов’язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо). Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом.
Обов'язки володільця предмета застави (ст. 587 ЦКУ)
Особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:

• вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;
• утримувати предмет застави належним чином;
• негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Дострокове виконання зобов'язання, забезпеченого заставою (ст. 592 ЦКУ)
Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі:

• передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;
• порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;
• втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.

Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави:

• у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;
• у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави;
• в інших випадках, встановлених договором.

Припинення права застави

Право застави припиняється у разі (ст. 593 ЦКУ):

• припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;
• втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;
• реалізації предмета застави;
• набуття заставодержателем права власності на предмет застави
• право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Зміст та особливості притримання

Право притримання

Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ст. 594 ЦКУ).

Особливості притримання:

1. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.
2. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Обов'язки кредитора, який притримує річ у себе

Відповідно до ст. 595 ЦКУ, кредитор зобов'заний:

• кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника;
• кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини;
• кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

Розпорядження річчю, яку притримує кредитор (ст. 596 ЦКУ):

• до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї;
• боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 ЦКУ (реалізація предмета застави з публічних торгів).

Право довірчої власності

Відповідно до статті 597^-1 ЦКУ за договором про встановлення довірчої власності одна сторона (довірчий засновник) передає майно другій стороні (довірчому власнику) на праві довірчої власності для забезпечення зобов’язання боржника за кредитним договором, договором позики.

Право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язань є різновидом права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.

З моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється.

Об'єкти довірчої власності:

• майно, яке може бути відчужено і на яке може бути звернено стягнення.

Не може бути об'єктом довірчої власності:

• цінні папери та корпоративні права, якщо законом не встановлено інше;
• режим довірчої власності не поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання об’єкта довірчої власності, якщо інше не зазначено у договорі про встановлення довірчої власності.

Довірча власність виникає на підставі договору, укладеного у письмовій формі (стаття 597^-3 ЦКУ). Договір про встановлення довірчої власності на нерухоме майно укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторони договору

Сторони договору:

• довірчий засновник. Довірчим засновником може бути боржник за основним зобов’язанням та/або інша особа, яка передає своє майно у довірчу власність з метою забезпечення виконання зобов’язань боржника.
• довірчий власник. Довірчим власником є кредитор за основним зобов’язанням.

Довірча власність на нерухоме майно виникає з моменту її реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Довірча власність на рухоме майно виникає з моменту укладення договору про встановлення довірчої власності, якщо таким договором не встановлено інше.

Об’єктом довірчої власності має право користуватися довірчий засновник (далі - користувач). Користувачем також може бути інша особа, визначена договором про встановлення довірчої власності. Якщо об’єктом довірчої власності є земельна ділянка, передача її в користування іншим особам здійснюється в порядку, визначеному Земельним кодексом України (стаття 597^-4 ЦКУ).

Обов’язки користувача: (стаття 597^-5 ЦКУ)

• користувач зобов’язаний утримуватися від дій, які виходять за межі нормального зносу об’єкта довірчої власності та можуть істотно знизити його вартість або завдати іншої шкоди.
• користувач несе витрати на утримання об’єкта довірчої власності, якщо інше не встановлено договором.
• договором можуть бути встановлені інші обов’язки користувача.

Правові наслідки порушення зобов’язання боржником

Правові наслідки порушення зобов’язання боржником: (стаття 597^-6 ЦКУ)

• у разі прострочення виконання боржником основного зобов’язання довірчий власник має право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності за умови, що строк прострочення перевищує 20 календарних днів. У разі прострочення боржником виконання частини основного зобов’язання довірчий власник має право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності, якщо прострочення виконання боржником основного зобов’язання триває більше 30 календарних днів.
• договором, яким встановлена довірча власність або на підставі якого виникло основне зобов’язання, можуть бути встановлені інші підстави, з настанням яких у довірчого власника виникає право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності.
• у разі порушення боржником зобов’язань, зазначених у договорі про встановлення довірчої власності (крім основного зобов’язання), довірчий власник має право прийняти рішення про необхідність дострокового виконання основного зобов’язання та повідомити про таке рішення боржника. Якщо боржник не виконує рішення довірчого власника про дострокове виконання основного зобов’язання протягом 30 календарних днів з моменту отримання такого повідомлення (якщо інший строк не встановлено договором), довірчий власник має право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності.
• у разі порушення користувачем обов’язків щодо збереження чи користування об’єктом довірчої власності довірчий власник може скористатися правами, визначеними частиною другою цієї статті, та/або вжити заходів для збереження чи страхування об’єкта довірчої власності у своїх інтересах та за власний рахунок. Користувач зобов’язаний на вимогу довірчого власника негайно відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв’язку із вжиттям заходів щодо збереження та страхування об’єкта довірчої власності.

Припинення довірчої власності

Припинення довірчої власності: (стаття 597^-11 ЦКУ)

• Протягом п’яти робочих днів з дня припинення (у тому числі у зв’язку з його повним виконанням) основного зобов’язання довірчий власник зобов’язаний передати право власності на об’єкт довірчої власності довірчому засновнику, якщо інше не визначено договором про встановлення довірчої власності.
• Передача права власності на об’єкт довірчої власності у випадку, встановленому частиною першою цієї статті, здійснюється згідно з актом приймання-передачі, який підписується довірчим власником та особою, якій передається об’єкт довірчої власності. Акт приймання-передачі нерухомого об’єкта довірчої власності підлягає нотаріальному посвідченню.
• Якщо довірчий власник ухиляється від укладення та нотаріального посвідчення акта приймання-передачі, боржник або інша особа, яка має право на отримання права власності на об’єкт довірчої власності, має право звернутися до суду з позовом про визнання свого права власності на об’єкт довірчої власності або до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про витребування об’єкта довірчої власності у довірчого власника.
• За результатами відчуження довірчим власником об’єкта довірчої власності (внаслідок звернення стягнення на такий об’єкт або внаслідок його передачі за актом приймання-передачі довірчому засновникові чи іншій особі) у набувача виникає право власності на такий об’єкт, якщо інше не встановлено законом або договором. Право власності нового власника на нерухоме майно виникає з моменту реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.