Малозначність діяння
Нормативна база
- Кодекс України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП)
- Кримінальний кодекс України (надалі - КК України)
- Постанова Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 266/3228/16-а
- Постанова Верховного Суду від 24.12.2015 у справі № 5-221кс15
- Лист Міністерства юстиції України від 02.08.2013 № 6802-0-4-13/11
- Лист Державної фіскальної служби України від 11.09.2015 № 33814/7/99-99-17-03-01-17
Загальна інформація
Малозначність правопорушення – це поняття в праві, яке означає, що хоча певна дія або бездіяльність формально порушує закон, вона не є настільки серйозною, щоб тягнути за собою покарання.
Які адміністративні правопорушення вважаються малозначними
Законодавство не містить повного переліку малозначних діянь або вказівок на ознаки, що дозволяють судити про малозначність провини. Однак можна зробити висновок, що це такі адміністративні правопорушення, які не становлять великої суспільної шкоди та не завдають значних збитків державним або суспільним інтересам чи безпосередньо громадянам.
Орган (посадова особа), уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, звільняє правопорушника від адміністративної відповідальності в кожному випадку окремо, зважаючи на характер вчинюваного діяння та обставини справи - про це йдеться у листі Міністерства юстиції України від 02.08.2013 № 6802-0-4-13/11.
Державна фіскальна служба України у своєму Листі від 11.09.2015 № 33814/7/99-99-17-03-01-17 рекомендує кваліфікувати правопорушення як малозначне, якщо сума боргу (недоїмки) з ЄСВ, яка є предметом об'єкта складу правопорушення, не перевищує 10 гривень.
Звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення
Стаття 22 КУпАП встановлює, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Усне зауваження може бути зроблено лише за малозначне правопорушення.
Установлення в законі такого заходу впливу, як усне зауваження означає невідворотність реагування на кожне правопорушення, зокрема й малозначне.
Згідно примітки до статті 22 КУпАП положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених:
- частиною четвертою статті 121 (Порушення правил керування або експлуатації транспортного засобу, правил користування ременями безпеки або мотошоломами);
- частиною п’ятою статті 122 (Перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху);
- статтею 1222 (Невиконання водіями вимог про зупинку);
- статтею 1224 (Залишення місця дорожньо-транспортної пригоди);
- частиною третьою статті 123 (Порушення правил руху через залізничні переїзди);
- частинами другою - п’ятою статті 126 (Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред’явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами);
- статтею 130 (Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції);
- статтею1611 (Порушення порядку торгівлі пальним);
- статтею1732 (Вчинення домашнього насильства).
Розмежування усного зауваження та попередження
КУпАП чітко розмежовує усне зауваження й попередження.
Усне зауваження не міститься у переліку видів адміністративних стягнень, які визначені статтею 24 КУпАПу, втой час як попередження наявне серед видів стягнення (п.1 ч.1 ст. 24, ст. 26 і в санкціях статей Особливої частини КУпАП).
Попередження, будучи мірою стягнення, виноситься в письмовій формі або фіксується іншим установленим способом.
Для застосування усного зауваження та звільнення від відповідальності не потрібно спеціального зазначення про таку можливість в акті про відповідальність за конкретний вчинок.
Призначення усного зауваження здійснюється на розсуд посадової особи, що вирішує справу відповідно до оцінки нею всіх обставин провини й особистості порушника.
Не передбачено обов'язковості звільнення від адміністративної відповідальності за всі малозначні правопорушення, а лише право прийняти таке рішення.
У зв’язку із цим посадова особа зобов'язана розглянути всі сторони адміністративного правопорушення, оцінити його наслідки, переконатися, що внаслідок його вчинення не завдана значна шкода окремим громадянам або суспільству, дослідити обстановку, в якій вчинене порушення, особистість порушника, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо.
Судова практика у справах про адміністративні правопорушення
Вирішення питання про застосування положень статті 22 КУпАП суд вирішує з урахуванням Узагальнення практики Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України та узагальнення судової практики Верховного Суду України щодо розгляду судами справ про адміністративні правопорушення де зазначено, що визначення малозначного правопорушення законодавчо не закріплено.
Проте, у кожному конкретному випадку судом має вирішуватися питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної шкідливості, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.
Суд зазначив, що "сфера застосування статті 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) поширюється саме на орган, уповноважений вирішувати справу (у цьому випадку Управління патрульної поліції)".
Тому ВС дійшов висновку, що, приймаючи рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, суди попередніх інстанцій вийшли за межі своєї компетенції, тим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства.
Малозначність діяння в кримінальному праві
Відповідно до ч.2 ст. 11 КК України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Встановлення малозначності діяння в контексті положень ч.2 ст. 11 КК України полягає в обов’язковій сукупності трьох умов:
1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину.
2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;
3) малозначне діяння не повинно бути суб’єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.
Зміст поняття істотної шкоди у контексті ч.2 ст. 11 КК України носить оціночний характер і визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).
