Необхідна оборона. Особливості кримінально-правового регулювання
Нормативна база
- Конституція України
- Кримінальний кодекс України
- Кримінальний процесуальний кодекс України
- Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону"
Право на необхідну оборону
Кожна людина має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (стаття 27 Конституції України), а стаття 41 – гарантує непорушність права власності.
Необхідна оборона - дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (частина перша статті 36 Кримінального кодексу України) (далі - КК України).
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно-небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади (частина друга статті 36 КК України).
Підстава та ознаки необхідної оборони
Підстава необхідної оборони складається з двох елементів: суспільно небезпечне посягання та необхідність в негайному його відверненні.
Суспільно небезпечним посяганням визнається не тільки кримінально протиправне посягання, а також й будь-яке інше суспільно-небезпечне посягання, що не є кримінальним правопорушенням (наприклад, посягання особи, що не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, неосудного чи особи, що діє невинувато, тощо).
Воно може полягати не лише у нападі, але й у діях, що не мають характеру нападу у (наприклад, замах на крадіжку). Умовою необхідної оборони є наявність суспільно небезпечного посягання, яке означає, що воно повинно бути наявним, дійсним, реальним, а не в уяві особи, тобто таким, що фактично розпочалось і ще не закінчилось. Як правило, виявляється воно в активних умисних діях особи, що здійснює посягання: застосування насильства, намагання протиправно заволодіти майном, заподіяти шкоду, перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій тощо.
Як зазначено в абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону" (далі - постанова ВСУ) стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.
Ознаки необхідної оборони:
- мета - захист правоохоронюваних інтересів або прав особи, що захищається, іншої особи, суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання;
- спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди - шкода завдається лише тому, хто посягає. Якщо шкода заподіяна іншим особам, вона не підпадає під ознаки необхідної оборони. В цих випадках питання про відповідальність вирішується на загальних підставах або за правилами крайньої необхідності;
- характер дій того, хто захищається - поведінка при необхідній обороні того, хто захищається, може бути тільки активною, тобто виражатися лише в діях, що можуть проявлятися як у фізичних зусиллях особи, що захищається (наприклад, завдання ударів кулаком), так і використання різноманітних знарядь, предметів, механізмів, пристроїв тощо, причому не тільки тих, що підібрані, виявлені або захоплені на місці захисту, а й тих, що були при особі, яка захищається, або навіть спеціально підготовлені нею для захисту (наприклад, використання ножа або вогнепальної зброї, заздалегідь узятих для захисту, тощо);
- своєчасність оборони - дії особи, що захищається, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання. Якщо посягання вже закінчено і це усвідомлюється потерпілим, стан необхідної оборони виключається, але виникає право на затримання правопорушника. Разом з тим, якщо захист здійснено безпосередньо хоча б і за закінченим посяганням, але для особи, яка обороняється момент закінчення посягання не був ясним, стан необхідної оборони не втрачається;
- cпіврозмірність оборони - заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, а заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) має відповідати двом обставинам, взятим у єдності:
▷ небезпечності посягання: визначається цінністю блага, яке охороняється законом і на яке спрямоване посягання (життя, здоров’я, власність, тілесна недоторканність, громадський порядок і тощо), та реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає;
▷ обстановці захисту: визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається, для відвернення чи припинення посягання. Характер такої обстановки залежить від реального співвідношення сил, можливостей і засобів особи, яка захищається, і особи, яка посягає.
Перевищення меж необхідної оборони
Перевищення меж необхідної оборони (ексцес оборони) свідчить про те, що особа, яка захищається, перебуваючи у стані необхідної оборони, порушила вимогу про співрозмірність оборони.
За частиною третьою статті 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визначається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони настає лише при заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілесного ушкодження; умисного вбивства. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України. В інших випадках перевищення меж необхідної оборони не є кримінальним правопорушенням.
Особа, яка захищається, повинна усвідомлювати про явну невідповідність тяжкої шкоди, яку вона завдає, характеру і ступеню посягання та обстановці захисту. Вирішальним тут є суб’єктивне ставлення особи до заподіяної шкоди, тобто вона має місце при наявності прямого умислу.
Відповідно до пункту 5 постанови ВСУ для того, щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, повинні враховуватись не лише відповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров’я) та інші обставини, (наприклад, наявність зброї, інших предметів, загрозливі висловлювання, рухи, поведінка, тощо).
Питання про співвідношення суспільно небезпечного посягання і захисних дій вирішується у кожному конкретному випадку. Закон не вимагає, щоб знаряддя чи засоби, які використовуються для захисту були адекватними тим, які застосовує особа, що здійснює посягання, наприклад, вогнепальна зброя проти металевого прута, чи коли той, хто посягає, взагалі не використовує ніяких знарядь, предметів, але за своїм фізичними параметрами переважає особу, яка захищається, володіє прийомами боротьби тощо. За певних обставин неозброєна особа може становити значну небезпеку для життя чи здоров’я.
Встановлення, оцінка та кваліфікація цих обставин у правозастосовчій практиці є досить складними. Наприклад, застосування вогнепальної зброї проти особи, яка наносить удар кулаком. При поверхневому підході це може розцінюватись як явна неспіврозмірність засобів захисту і небезпечності посягання, тобто як перевищення меж необхідної оборони. Але нанесення удару кулаком може потягти наслідки рівнозначні пострілу із пістолета. Наприклад, особа володіє прийомами боксу, східних єдиноборств. Крім того у особи, яка захищається, не залишається часу на аналіз цих обставин, оскільки вона повинна діяти негайно, що є вимогою кримінального закону.
Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.
Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
Умови, за яких особа не підлягає кримінальній відповідальності
Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно-небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту (частина четверта статті 36 КК України).
Дії, вчинені у стані необхідної оборони, якщо при цьому не було перевищено й межі, вважаються правомірними і не можуть бути підставою для притягнення особи не тільки до кримінальної, а й до цивільно-правової чи будь-якої іншої юридичної відповідальності.
Враховуючи особливості правовідносин, які склалися під час воєнного стану, варто нагадати про вимоги статті 40 КК України. Вказана стаття надає особам право на застосування самозахисту в разі, коли існує безпосередня загроза життю, здоров'ю, майну або іншим правовим інтересам особи.
Конкретні ситуації, коли можна спиратись на статтю 40 КК України, можуть бути наступними:
1. Напад та фізична або психологічна наруга з боку іншої особи, яка загрожує життю, здоров'ю або безпеці особи.
2. Напад або вторгнення на майно, що належить особі, та загроза його знищення або пошкодження.
3. Ситуації екстремального насилля, такі як воєнні дії, терористичні акти, грабіж або інші форми насильства, де особа може застосувати самозахист, щоб захистити своє життя та здоров'я.
4. Ситуації небезпеки для третіх осіб, які можуть бути захищені від небезпеки з боку особи, що застосовує самозахист.
Важливо розуміти, що самозахист має бути обмеженим і пропорційним загрозі, з якою стикається особа.
Особа, яка застосовує самозахист, повинна діяти обережно та в межах закону. Також варто зазначити, що самозахист не повинен переростати у самосуд, тобто у судове рішення про вину або покарання особи, яка спричинила загрозу.
Застосування зброї або будь-яких інших предметів для захисту
Частина п'ята статті 36 КК України дає право громадянину на застосування зброї або будь-яких інших предметів для захисту від нападу озброєної особи, групи осіб, при відверненні протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення і, незалежно від тяжкості заподіяної шкоди тому, хто посягає, звільняє його від кримінальної відповідальності.
Однак і за таких умов це право не надає громадянину або особі, яка виконує свої професійні обов’язки по захисту законних інтересів, впевненості у правильності застосування зброї чи інших предметів для самозахисту. За певних обставин особи, які їх застосували під час захисту (наприклад, при відсутності свідків), з потерпілих можуть перетворюватись у підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, бувають менш захищеними, змушені виправдовуватися щодо правомірності своїх дій.
Корисні посилання
Судова практика
- Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 342/538/14-к (закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є – напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя).