Права батьків і дітей на майно. Управління батьками майном дитини

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Нормативна база

Права батьків і дітей на майно

Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна (частина перша ст. 173 Сімейного кодексу України).

Оскільки, малолітні діти - віком до 14 років (ст. 31 Цивільного кодексу України) та неповнолітні діти — віком від 14 до 18 років (ст. 32 Цивільного кодексу України) наділені частковою та неповною цивільною дієздатністю відповідно, то правомочності щодо їх майна здійснюють батьки або усиновлювачі (ст. 242 Цивільного кодексу України).

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, якщо такий правочин був укладений без згоди другого з батьків та якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

У разі виникнення між батьками спорів з питань управління майном дитини, можливе звернення до органів опіки або піклування або до суду з метою вирішення суперечки щодо управління майном дитини. (частина сьома ст. 177 Сімейного кодексу України).

При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що це майно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом (частина друга ст. 173 Сімейного кодексу України).

Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання

Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини (ст. 174 Сімейного кодексу України).

Право спільної сумісної власності батьків і дітей

Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності (частина перша ст. 175 Сімейного кодексу України). При цьому, батьки зобов’язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (частина перша ст. 176 Сімейного кодексу України).

Діти мають право на виділ у натурі майна, що є у спільній сумісній власності батьків і дітей. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим (частина друга статті 183 Цивільного кодексу України), діти, які мають право на виділ частки із майна у натурі, мають право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 ст. 175 Сімейного кодексу України).

Права батьків та дітей щодо користування майном

Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом (ст. 176 Сімейного кодексу України).

Якщо дитина проживає в житловому будинку (квартирі), що належить на праві приватної власності її батькам або одному з них, вона набуває право користування цим житлом (сервітут). Такий сервітут встановлюється законом, тому для його виникнення не потрібне укладення батьками та дітьми спеціального договору про користування житлом (частина перша ст. 402 Цивільного кодексу України).

Аналогічне право належить і батькам, які проживають в житловому будинку (квартирі), власником якого є малолітня дитина. Така ситуація може виникнути, якщо дитина одержала житло у спадщину, за договором дарування, міни тощо. Батьки не набувають права власності щодо цього житлового приміщення, проте вони мають право на проживання в ньому (сервітут).

Управління майном дитини

Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси (частина перша ст. 177 Сімейного кодексу України).

Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування:

  • відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;
  • видавати письмові зобов’язання від імені малолітньої дитини;
  • вчиняти правочини щодо:

- об’єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина;

- відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина.

Неповнолітні діти можуть вчиняти перелічені вище правочини самостійно лише за згодою батьків та з дозволу (письмового) органу опіки і піклування ( частина третя ст. 177 Сімейного кодексу України). 

Зверніть увагу! Малолітні діти — діти, яким не  виповнилося 14 років. Неповнолітні  діти — діти віком від 14 до 18 років.
Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Відповідно до положень пунктів 6.1 та 6.5 Правил опіки та піклування органи опіки та піклування приймають рішення протягом місяця з дня, коли їм стало відомо або мало бути відомо про потребу прийняття такого рішення (надходження заяв, повідомлень тощо).

Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

  • мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України;
  • судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 Сімейного кодексу України;
  • до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 Сімейного кодексу України;
  • особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
  • між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
  • між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
  • вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Рішення про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду згідно статті 122 Кодексу адміністративного судочинства у 6-місячний термін з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини:

1) здійснювати дарування від імені дитини;

2) зобов’язуватися від її імені порукою.

З набуттям повної цивільної дієздатності дитиною, батьки, після припинення управління зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

Використання доходу від майна дитини

Відповідно до статті 178 Сімейного кодексу України дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.

Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна в межах правочинів, які можуть здійснювати діти віком від 14 до 18 років.

Так, неповнолітня особа може без згоди батьків самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами (дивідендами по вкладах у фінансово-кредитних установах, доходами від акцій, орендною платою від майна, яке знаходиться у власності неповнолітньої особи тощо), розпоряджатися банківським вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Право власності на аліменти, одержані на дитину

Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (частина перша ст. 179 Сімейного кодексу України).

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини ( для задоволення фізичних, духовних і інших потреб дитини, її навчання і розвитку).

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними в межах правочинів, встановлених для неповнолітніх осіб.

Судова практика

  • Постанова Верховного суду України від 13 червня 2024 року № 214/65/20 (провадження № 61-5155св23): орган опіки та піклування може пред’являти позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), на підставі якого відчужено квартиру, право на користування якою було збережено за дітьми, позбавленими батьківського піклування, якщо такий правочин порушує права дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. У такому разі дитина-сирота та/або дитина, позбавлена батьківського піклування, є заінтересованою особою.
  • Постанова Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №759/24309/19: наявність у неповнолітньої дитини права користування квартирою не впливає на можливість встановлення порядку користування цією квартирою між її співвласниками та визначення конкретних варіантів такого порядку користування, оскільки право користування неповнолітньої особи є похідним від права власності співвласника квартири, членом сім’ї якого є дитина.
  • Постанова Верховного суду від 19.04.2023 у справі № 357/8270/20: відсутність оригіналів договорів дарування у матері дитини не свідчить про їх втрату або зіпсування, оскільки вони наявні у іншого законного представника малолітнього - його батька. Факт наявності між матір’ю та батьком дитини спору стосовно управління майном дитини не може бути підставою для визнання дій нотаріуса незаконними.
  • Постанова Верховного суду від 02.10.2019 у справі № 754/15589/14-ц: звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки.
Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Права_батьків_і_дітей_на_майно._Управління_батьками_майном_дитини&oldid=49384