Правовий режим земель природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного значення

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Нормативна база

Правовий режим земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення

Правовий режим земель природно-заповідного фонду (ПЗФ) та іншого природоохоронного призначення - це встановлений правовими нормами порядок охорони земель, передбачає збереження і відтворення, а також використання за цільовим призначенням земель різних форм власності, забезпечення охорони прав всіх суб'єктів на ці землі, здійснення управління землями і забезпечення контролю за дотриманням законодавства та застосування відповідальності за його порушення.

Поняття та правовий статус земель природо-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, визначає Глава 7 Земельного кодексу України. Правовий статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду регулюється також Конституцією України (статтями 13, 14), Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», та «Про природно-заповідний фонд України». Об'єктам природно-заповідного фонду присвячена також Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затверджена постановою Верховної Ради України від 22.09.1994 № 177/94-ВР, Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затверджена Законом України від 21.09.2000 № 1989-III.

До земель природо-заповідного фонду включаються території та об’єкти, визначені ст. 44 ЗК України, а також ч. 2 ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Обмеження щодо передачі деяких об’єктів у приватну власність передбачено статтями 83, 84 ЗК України, ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Порядок створення та оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюється Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

Зазначеним Законом визначено категорії об'єктів природно-заповідного фонду, кожна з яких має особливості правового статусу, порядку організації і функціонування, режиму використання земель природних територій та об'єктів.

Порядок надання земельних ділянок і видачі документів на право володіння, користування і розпорядження землями природно-заповідного фонду визначається статтями 20, 122, 123, 125, 126 ЗК України.

Зміна меж, категорії, скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до норм глави 22 ЗК України та ст.ст. 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Вилучення земель природно-заповідного фонду регулюється ст. 150 ЗК України.

Контроль за забезпеченням режиму земель природно-заповідного фонду здійснюється органами та особами, визначеними Главою 32 ЗК України.

За порушення правового режиму земель природно-заповідного фонду може наступати кримінальна, адміністративна та цивільна відповідальність.

Поняття земель природно-заповідного фонду

Згідно ст. 43 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ч. 1 ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Склад земель природно-заповідного фонду

Відповідно до ст. 44 ЗК України, «До складу земель природно-заповідного фонду входять природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об´єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва)».

Також, аналогічний за обсягом перелік наведений у ч. 2 ст. 61 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища».

Класифікація об´єктів природно-заповідного фонду (а отже, і земель фонду) наведена у ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», де передбачений поділ об´єктів не лише на природні та штучні, а і на об´єкти загальнодержавного та місцевого значення, а також поділ залежно від походження та інших особливостей (ч. ч. 2-4 статті):

«Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

  • заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;
  • пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Правовий режим кожного із об´єктів природно-заповідного фонду, вимоги щодо їх зонування тощо, визначаються розділом III (ст. ст.. 14-38) ЗУ «Про природно-заповідний фонд України». Положення Закону деталізуються у положеннях про конкретні об´єкти природно-заповідного фонду та охоронних зобов´язаннях на них.

Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду

Особливість правового режиму земель природно-заповідного фонду полягає в:

Забороні здійснення на землях природно-заповідного фонду будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об'єктів природно-заповідного фонду; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується (ст.ст. 7,9 та ін ЗУ "Про природно-заповідний фонд України").

Встановленні особливого порядку оголошення територій об'єктами природно-заповідного фонду (ст.ст. 51-55 Закону "Про природно-заповідний фонд України").

Створення об'єктів природно-заповідного фонду регламентується також Законом України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки"

Здійснюється внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення (наприклад, відповідно до ст. 18 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" територія біосферного заповідника поділяється на заповідну зону, буферну зону та зону антропогенних ландшафтів). Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об'єкти природно-заповідного фонду.

За порушення правового режиму земель природно-заповідного фонду встановлена посилена відповідальність: у КК України передбачена кримінальна відповідальність за ст. 252 "Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду", вчинення злочину на території природно-заповідного фонду є кваліфікуючою ознакою складу злочину "Порушення правил охорони або використання надр" (ст. 240) та конститутивною ознакою складів злочину "Незаконна порубка лісу" (ст. 246) та "Незаконне полювання" (ст. 248), Встановлена також адміністративна відповідальність за порушення режиму об'єктів природно-заповідного фонду - ст. 91 КУпАП "Порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду" Вчинення правопорушення на території об'єкта природно-заповідного фонду є підставою для застосування адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 77-1 КУпАП "Самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків." Ст. 65 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлює особливості застосування цивільної відповідальності - шкода стягується на основі кадастрово-екологічної оцінки та спеціальних такс.

Права власності на землі природно-заповідного фонду

Землі природно-заповідного фонду є землями з особливим режимом охорони і повністю або частково вилучені з господарського обороту.

Стаття 45 Земельного кодексу України передбачає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно з ч. 3 ст. 83 та ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 2 статті 45 ЗК України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом. Таким законом, який визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів, на сьогодні є Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р.

Із змісту частини 1 статті 4 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу та можуть перебувати лише у державній власності, що фактично і передбачено статтею 84 ЗК України.

Землі, на яких знаходяться регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі, включені до складу, але не надані національним природним паркам, землі, на яких знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу (державній власності), так і в інших формах власності, передбачених законодавством України (комунальній чи приватній).

Землі, на яких знаходяться ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, не підлягають приватизації, тобто можуть перебувати або у державній, або у комунальній власності.

Землі, на яких знаходяться штучно створені об‘єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам‘ятки садово-паркового мистецтва) можуть перебувати у приватній власності, якщо ці об‘єкти були створені на приватизованих у встановленому порядку землях.

Отже, чинне земельне законодавство не передбачає можливості і не встановлює порядку безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок, які відносяться до земель природно-заповідного фонду. Положення статті 45 ЗК України, яка передбачає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати, зокрема, у приватній власності, ми розуміємо таким чином, що громадяни у встановленому законодавством порядку можуть створити на належних їм на праві власності земельних ділянках ряд об‘єктів природно-заповідного фонду відповідно до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, і тоді земельні ділянки, на яких вони розміщені, перебуватимуть у приватній власності (при цьому зміниться і цільове призначення земельної ділянки (чи її частини) і вона буде відноситись до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення).

Частина 2 статті 20 ЗК України передбачає, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які, зокрема, приймають рішення про створення об‘єктів природоохоронного призначення.

Компетенція органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо створення чи оголошення територій та об‘єктів природно-заповідного фонду передбачена статтею 53 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”.

Проте, і за цих умов слід пам’ятати, що відповідно до п. 1 ст. 91 ЗК України забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням є обов‘язком власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 9 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Крім того, законодавство допускає додаткові види використання земель природно-заповідного фонду: для заготівлі деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливства, рибальства та інші види використання, однак усі види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об‘єктів природно-заповідного фонду та встановленому для них правовому режиму. Цим, відповідно, і визначено межі права власності та права користування такими земельними ділянками.

Порядок створення територій та об’єктів ПЗФ

Рішення про створення об'єктів ПЗФ України, зміну меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів ПЗФ України є юридично значущими рішеннями, які визначають правовий режим охорони та фінансування таких об'єктів, впливають на форму їх власності, можуть бути предметом судового оскарження.

Створення й оголошення територій та об'єктів ПЗФ України складається з таких етапів:

1. Підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ України (ст. 51. ЗУ «Про природно-заповідний фонд»).

2. Попередній розгляд клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ України (ст. 52 ЗУ «Про природно-заповідний фонд»).

3. Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об'єктів ПЗФ України та їхніх охоронних зон (ст. 53 ЗУ «Про природно-заповідний фонд»).

Підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ України можуть здійснюватися підрозділами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними громадськими об'єднаннями або іншими зацікавленими підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання має містити обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкта ПЗФ України певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

До клопотань додаються документи, що підтверджують та доповнюють обґрунтування необхідності створення чи оголошення територій або об'єктів ПЗФ України.

Вказане клопотання із додатками подається до державних органів, уповноважених проводити їхній попередній розгляд: щодо територій та об'єктів загальнодержавного значення - Мінприроди; щодо територій та об'єктів місцевого значення - органи Мінприроди на місцях.

Попередній розгляд клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється Мінприроди або його територіальним органами у місячний строк.

У разі схвалення клопотань Мінприроди та його органами на місцях проводиться їхнє погодження з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання.

На підставі результатів погодження клопотань Мінприроди забезпечує розробку спеціалізованими проєктними та науковими установами проєктів створення природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам'яток природи, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Розробка проєктів створення регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, а також заказників, пам'яток природи та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення забезпечується органами Мінприроди на місцях.

Забезпечення розробки проєктів створення ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків може бути доручене зацікавленим державним органам чи установам. Розроблені проєкти створення територій та об'єктів ПЗФ України передаються Мінприроди чи його органами на місцях органам, уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ України.

Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об'єктів ПЗФ України та їхніх охоронних зон здійснюється:

  • Президентом України стосовно створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
  • Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами стосовно організації чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів ПЗФ.

Цього порядку повинні неухильно дотримуватися усі суб'єкти, а його недотримання може стати підставою для скасування рішення про створення таких об'єктів.

Отже, територія з визначеними межами отримує статус природно-заповідного фонду після прийняття рішення про створення певного виду ПЗФ. Після цього залежно від виду ПЗФ вся територія ПЗФ може стати ділянкою, що винесена в натуру, внесена у Земельний кадастр та отримала окрему категорію земель — землі ПЗФ та іншого природоохоронного призначення.

Слід зазначити, що на місцевості землі ПЗФ ніяк не визначаються, а ось щодо територій ПЗФ, то є вимоги до їхнього відзначення та інформування.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 29 березня 1994 р. № 30 затверджене Положення «Про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду України. Також було внесено зміни до вищезазначеного наказу, Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 205 від 13.06.2018 року «Про внесення змін до наказу Мінприроди України від 29 березня 1994 року № 30»

Відповідно до цього Положення, а саме змін до нього встановлюються державні знаки та аншлаги на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду складають систему інформаційних та охоронних знаків цих територій (об’єктів), що направлена на інформування населення та природокористувачів про найменування, межі, правовий статус та основні вимоги щодо охорони цих територій (об’єктів) природно-заповідного фонду. Головним завданням встановлення інформаційних та охоронних знаків є забезпечення інформованості та природоохоронне виховання населення, підвищення ефективності роботи природоохоронних установ та організацій. До числа основних вимог, що ставляться перед системою інформаційних та охоронних знаків, відносяться: інформативність, наочність, одноманітність, естетичність та логічність розміщення.

Інформативність знаків дозволяє попередити природокористувача про наявність, категорію та межі природно-заповідних об'єктів, про їх підпорядкування. Найбільше інформативне навантаження несуть інформаційні щити, на яких в картографічній та текстовій формі подається максимум відомостей про об'єкт. Інформативність знаків забезпечується також правильним вибором місця їх установлення. Наочність - обов'язкова умова охоронних знаків. Вони повинні розміщуватись в місцях найбільш можливої появи відвідувачів, бути помітними на місцевості. Одноманітність інформаційних та охоронних знаків дозволяє виділити їх і розуміти зміст в різних регіонах країни. Естетичність знаків передбачає, що вони мають бути художньо виконані і органічно вписуватись в природний ландшафт. Логічність розміщення на місцевості має на увазі розстановку знаків там, де вони принесуть найбільше користі. До числа основних вимог відносяться також: технологічність, яка досягається простотою виготовлення та установлення на місцевості, доцільність та економічність.

Таким чином, законодавець зазначає, що, не зважаючи на те у чиїй власності чи користуванні перебуває земельна ділянка під територією чи об’єктом ПЗФ, усі повинні дотримуватися правового режиму використання ПЗФ; про що інформується населення, а також юридичні особи.

Обмеження та обтяження щодо використання земель ПЗФ

Закон зазначає, що оголошення пам’яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їхніх власників або користувачів. Однак, на території пам’яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їхнього первісного стану. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених пам’ятками природи, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їхньої охорони та збереження.

В свою чергу положення ч.2 статті 46-1 ЗК України зазначає, що особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об’єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій, об’єктів землі, земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення. Тому необхідно взяти до уваги, що обмеження поширюються не тільки на самі землі ПЗФ, але й на особливе використання об'єктів, які не входять до природно заповідного фонду, але розташовані на його території.

Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення належать до особливо цінних земель, що передбачає ряд обмежень. Так, відповідно до ст. 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку, поділ чи об’єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Відповідно до ст. 111 ЗК України, обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором.

Під час створення пам’ятки природи визначається територія, що необхідна для її охорони. Проєкт створення пам’ятки природи є підставою для нанесення на кадастрову карту обмежень та обтяжень щодо користування територією, необхідною для охорони пам’ятки. Додатково для охорони власник та користувач цієї території, яка необхідна для охорони пам’ятки природи, отримує охоронне зобов’язання (відповідно Наказу Міністрерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 р. № 64 «Про затвердження Інструкції щодо оформлення охоронних зобов’язань на території та об’єкти природно-заповідного фонду»)

Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і проєктах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру. Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Витрати, пов’язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться.

Не допускається зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення для розміщення Національного військового меморіального кладовища.

У разі необхідності проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошкодженню природних комплексів територій та об’єктів природно-заповідного фонду зазначених категорій, можуть виділятися кошти:

  • державного бюджету — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
  • місцевих бюджетів — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Викуп земельних ділянок, що перебувають у приватній та комунальній власності, для суспільних потреб під території та об’єкти природно-заповідного фонду здійснюється в порядку, визначеному законом, за рахунок:

  • державного бюджету України — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
  • місцевих бюджетів — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Таким чином, власник чи користувач земельної ділянки, на території якої знаходиться пам’ятка природи, повинен враховувати охоронні зобов’язання, дотримуватись встановленого режиму для території (об’єкта) ПЗФ, не здійснювати у межах території (об’єкта) ПЗФ забороненої господарської діяльності, вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об’єкт) природно-заповідного фонду, дотримуватися вимог щодо використання території (об’єкта) ПЗФ, забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об’єкта) ПЗФ.

Землі іншого природоохоронного призначення

Якщо склад земель «природно-заповідного фонду», їх правовий режим детально визначається чинним законодавством, то з землями «іншого природоохоронного призначення» зовсім протилежна ситуація.

Згідно ч. 1 ст. 46 Земельного кодексу України, до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

Отже, законодавство визначає землі "іншого природоохоронного призначення" дуже нечітко, у законодавстві відсутня конкретизація цих земель і не визначено порядок віднесення земель до цієї категорії. Крім того, відсутній закон, до якого відсилає ч. 3 ст. 46 ЗК України, який, за задумом законодавця, повинен визначати правовий режим саме цих земель. На жаль, законом також не встановлено правових ознак, яким повинен відповідати об’єкт, що має особливу наукову цінність.

Аналізуючи чинне законодавство на предмет виявлення земель, що через свій природоохоронний режим можна було б віднести до земель "іншого природоохоронного призначення", до таких земель слід віднести охоронні зони, що встановлюються навколо об´єктів природно-заповідного фонду (п. "а" ч. 1 ст. 112 ЗК України, розділ IV ЗУ "Про природно-заповідний фонд України").

Території цих зон не належать до земель природно-заповідного фонду, проте мають особливий природоохоронний режим (ст. 40 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України").

Також ст. 55 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму. Ці території не можна віднести до земель природно-заповідного фонду, проте вони мають специфічний природоохоронний режим, що дозволяє віднести їх до земель іншого природоохоронного призначення.

До земель іншого природоохоронного призначення також можна віднести водно-болотні угіддя, визначені відповідно до Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів.

В перспективі велике значення для виконання природоохоронних завдань матиме створювана в Україні екологічна мережа (екомережа). Відповідно, включені до її складу землі, що не належать до земель природно-заповідного фонду, можна розглядати як землі іншого природо-охоронного призначення.

Правовою основою для формування екологічної мережі в Україні є ЗУ "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21.09.2000 р.

Закон передбачає проєктування екомережі шляхом розроблення зведеної схеми планування екомережі України, регіональних та місцевих схем планування екомережі (ст.ст. 14, 15 Закону). Об´єкти екомережі включаються до переліків (1) ключових територій, (2) буферних зон, (3) сполучних територій, (4) відновлюваних територій екомережі (ст. 16 ЗУ "Про екологічну мережу"). Порядок включення територій до переліків об´єктів екомережі повинен визначити KM України (ч. 2 ст. 17 Закону). Поки що цього не відбулося.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону, включення територій та об´єктів до переліку територій та об´єктів екомережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні земельні ділянки та інші природні ресурси, їх власника чи користувача".

Варто наголосити, що на даний час положення законодавства про екологічну мережу практично не реалізуються, незважаючи на їхній надзвичайно великий потенціал для справи охорони природних комплексів та екологічних систем.

На даний час форм або зразків спеціальних "межових або інформаційних" знаків для позначення земель "іншого природоохоронного призначення" законодавством не встановлено, тому поки що інформаційні знаки можуть встановлюватися у довільній формі, а при встановленні меж використовуються "звичайні" межові знаки.

Землі природно-заповідного фонду вздовж лінії державного кордону України

Відповідно до статті 46-2 Земельного кодексу України землі територій та об’єктів природно-заповідного фонду вздовж лінії державного кордону України у розмірах, передбачених цим Кодексом, у встановленому законом порядку виводяться із складу природно-заповідного фонду та передаються військовим частинам Державної прикордонної служби України для здійснення будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Правовий_режим_земель_природно_-_заповідного_фонду_та_іншого_природоохоронного_значення&oldid=46512