Процесуальні обмеження закриття провадження у випадку відмови від позову до податкового органу

Нормативна база

• Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАСУ)
• Податковий кодекс України
• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 № 826/14042/16.
• Вісник НААУ № 7-8 (55) серпень 2019

Відмова від позову

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1 ст. 189 КАСУ).

До ухвалення судового рішення у зв’язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (ч. 2 ст. 189 КАСУ).

Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог (ч. 3 ст. 189 КАСУ).

Процесуальні обмеження закриття провадження

Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси (ч. 5 ст. 189 КАСУ).

Отже, вказана норма зобов’язує суд, при розгляді заяви про відмову від позову, перевірити можливість впливу закриття провадження на правове становище інших осіб, які хоч і не є учасниками такої справи, але можуть зазнати порушення прав, свобод та законних інтересів у результаті закриття провадження в адміністративній справі на підставі прийнятої судом заяви про відмову від позову. В іншому випадку суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи.

При вирішенні питання про закриття провадження у справі суд повинен з’ясувати наявність або відсутність порушеного права або інтересу інших осіб, а також їх обов’язків у цих правовідносинах.

Крім того, даний правовий висновок висвітлено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20.06.19 р. у справі № 826/14042/16.

У цьому рішенні Верховний Суд фактично вказав, що при розгляді заяви директора (на час розгляду справи судом) підприємства про відмову від позову слід враховувати інтереси попереднього керівника такого підприємства, незважаючи на те, що фактичним предметом спору у справі є рішення податкового органу, якими збільшено суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, що донараховані саме підприємству як платнику таких податкових надходжень, а не його керівнику як фізичній особі.

Таким чином, Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу гр. К., з-поміж вище наведених обставин також виділив те, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання підстав та періоду проведення перевірки. Але ж саме з метою правильного вирішення питання щодо можливості порушення прав та інтересів гр. К. і виникнення у контролюючого органу права на  прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами перевірки, призначеної та проведеної у межах кримінального провадження, зазначена обставина має важливе значення, що пов’язано насамперед з існування до 01.09.15 р. у ПК прямої заборони (п. 86.9 ст. 86 ПК) на прийняття податковим органом рішень про збільшення податкових зобов’язань за результатами перевірок, проведених на  підставі п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 20.06.19 р. торкнувся питання набуття актом перевірки процесуально-доказового статусу в розумінні ст. 84 КПК у разі призначення суб’єктом досудового розслідування такого заходу податкового контролю у межах кримінального провадження, а також інше дискусійне питання — це встановлення кола суб’єктів кримінально-процесуального та адміністративного процесів, на права, свободи та законні інтереси яких впливають податкові повідомлення-рішення, що прийняті на підставі такої перевірки.

Тобто суд касаційної інстанції у згаданій постанові від 20.06.19 р. виділив та розмежував фізичну особу (керівника підприємства у період, охоплений перевіркою), якій пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, в тому числі на підставі податкового повідомлення-рішення, та юридичну особу (підприємство), котрій податковим органом і визначено до сплати податкові зобов’язання як окремих самостійних правових суб’єктів, інтереси яких слід враховувати при розгляді судом заяви про відмову від позову до податкового органу.

Таким чином, Касаційним адміністративним судом зазначено, що «у разі прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі акта перевірки, проведеної за постановою слідчого у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, щодо посадових осіб ТОВ, встановлюються обов’язкові приписи не лише щодо юридичної особи, якій адресовано таке рішення, а й тих посадових осіб, щодо яких передбачена адміністративна, кримінальна, цивільна (відшкодування матеріальної шкоди) та дисциплінарна відповідальність.

Натомість незалежно від рішення суду в кримінальній справі про наявність або відсутність кримінального правопорушення в діях посадових осіб Товариства перевірка правомірності податкового повідомлення-рішення покладається лише на суд адміністративної юрисдикції».