Рівність прав чоловіків та жінок

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Нормативна база

Правові засади забезпечення рівності прав чоловіків і жінок

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується:

  • наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;
  • спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;
  • правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах закріплена в низці нормативно-правових актів, зокрема у Законі України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в України» (далі – Закон про забезпечення рівних прав і можливостей) та Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі – Закон про запобігання та протидії дискримінації).
Також, у вищезазначеному законі визначені ключові поняття, а саме:

  • рівні права жінок і чоловіків – відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі;
  • рівні можливості жінок і чоловіків – рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків;
  • дискримінація за ознакою статі – ситуація, за якої особа та/або група осіб за ознаками статі, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами або привілеями в будь-якій формі, встановленій Законом про запобігання та протидії дискримінації, крім випадків, коли такі обмеження або привілеї мають правомірну об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Стаття 2 Загальної Декларації з прав людини визначає, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Користування правами та свободами, визнаними в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

У Законі про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні надано визначення дискримінації – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Форми дискримінації передбачені у статті 5 Закону про запобігання та протидії дискримінації (пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск) та наголошено на забороні дискримінації (стаття 6). Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
Згідно Закону про запобігання та протидії дискримінації заборона дискримінації поширюється на всі сфери суспільних відносин, зокрема на сферу праці.
Існує також поняття позитивна дискримінація – встановлена державою система пільг, заохочень, заборон і компенсацій, спрямованих на підвищення соціального статусу жінок.

Рівність прав чоловіків і жінок у сфері праці

Стаття 2-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) визначає встановлює обов’язок дотримуватись рівності трудових прав громадян. Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.
КЗпП визначає рівність трудових прав за широким переліком ознак у сфері праці та поширюється на всі правовідносини реалізації трудових прав. Задекларована «рівність трудових прав» закріплюється через визнання принципу рівності прав і можливостей працівників, запровадження якого гарантується забороною дискримінації.
Існують й інші законодавчі акти, які деталізують та пояснюють заборону дискримінації в окремих аспектах процесу працевлаштування, зокрема Закон України «Про зайнятість населення» (далі – Закон про зайнятість населення).
Стаття 5 Закону про зайнятість населення закріплює гарантії у сфері зайнятості населення, зокрема пунктом 8 та пунктом 9 передбачено захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення, та додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян відповідно.
Статтею 11 Закону про зайнятість населення передбачено право особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості населення.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону про зайнятість населення забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії (прийом на роботу) зазначати вимоги, визначені частиною першою цієї статті, пропонувати роботу (зайнятість) лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі. Обмеження щодо змісту оголошень (реклами) про вакансії (прийом та роботу) та відповідальність за порушення встановленого порядку їх розповсюдження регулюється Законом України «Про рекламу».

Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці (стаття 17 Закону про забезпечення рівних прав і можливостей).

Роботодавець зобов'язаний:

  • створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;
  • забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;
  • здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;
  • вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я умов праці;
  • вживати заходів щодо унеможливлення та захисту від випадків сексуальних домагань та інших проявів насильства за ознакою статі.

Варто зазаначити, що запровадження в законодавстві про працю поняття «працівник з сімейними обов’язками» є важливим кроком, оскільки дозволяє змінити укорінені підходи в трудових правовідносинах, адже з розвитком суспільних відносин гарантії «материнства» поступово поширювалися на інших членів сім’ї (батько, дід, баба), які здійснюють фактичний догляд за дитиною (дітьми). Проте такі зміни не однаково застосовуються роботодавцями, що призводить до дисбалансу рівності прав чоловіків та жінок, зокрема при наданні відпустки по догляду за дитиною.

У разі колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин до генеральної угоди, галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів включаються положення, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків (стаття 18 Закону про забезпечення рівних прав та можливостей).

При цьому колективні угоди (договори) мають передбачати:

  • покладання обов'язків уповноваженого з ґендерних питань - радника керівника підприємства установи та організації, їх структурних підрозділів на одного з працівників на громадських засадах;
  • комплектування кадрами і просування працівників по роботі з дотриманням принципу надання переваги особі тієї статі, щодо якої в них існує дисбаланс;
  • усунення нерівності за її наявності в оплаті праці жінок і чоловіків як у різних галузях господарства, так і в одній галузі на базі загального соціального нормативу оплати праці в бюджетній та інших сферах, а також на основі професійної підготовки (перепідготовки) кадрів

Рівність прав чоловіків та жінок на відпустку по догляду за дитиною

Чоловіки, як і жінки, мають рівне право скористатися відпусткою по догляду за дитиною. Відпустка для догляду за дитиною покликана забезпечити батькам можливість особисто доглядати своїх дітей і щодо права на таку відпустку навіть військовослужбовці обох статей перебувають в однаковій ситуації (рішення Європейського суду з прав людини від 22.03.2012р., заява №30078/06, у справі «Константін Маркін проти Росії», у якій ЄСПЛ визнав порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні зі статтею 8 щодо військовослужбовця, який тривалий час не міг реалізувати своє право на отримання відпустки для догляду за дітьми).
Законодавство України дозволяє людині, яка має дитину, незалежно від своєї статі, скористатися правом на відпустку по догляду за дитиною; тобто батьки самостійно за домовленістю між собою вирішують, хто з них фактично здійснюватиме догляд за дитиною.
Але на практиці існує неоднакове застосування роботодавцями норм матеріального права, чоловіки зазнають дискримінації щодо використання свого права на відпустку по догляду за дитиною.
З метою роз’яснення чоловікам (батькові дитини) їх права на відпустку по догляду за дитиною проаналізуємо норми чинного законодавства.
Згідно статті 18 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон про відпустки), статті179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів (далі – батько дитини, інші законні особи).
Стаття 20 Закону про відпустки встановлює порядок надання соціальних відпусток:

  • відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або батька дитини, інших законних осіб повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу;
  • батькові дитини, іншим законним особам відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Згідно статті 21 цього ж Закону про відпустки працівникам, які мають право на соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виплачується державна допомога на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі -–Закон про державну допомогу) та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно статті 11 Закону про державну допомогу для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред’явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за встановленою формою та копія свідоцтва про народження дитини.
Після досягнення дитиною трирічного віку - мати, батько або інші законні особи, (тобто без вимоги до статі) мають право на відпустку без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку (стаття 25 Закону про відпустки):

  • якщо дитина потребує домашнього догляду. Строк відпустки - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку;
  • для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території.

Відпустка без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку надається:

  • матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
  • працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується. (стаття 181 КЗпП України).

Відповідно до статті 19-1 Закону України "Про відпустки" та на разі відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) надається роботодавцем з збереженням заробітної плати таким працівникам:

  1. чоловіку, дружина якого народила дитину;
  2. батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки;
  3. бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком).

Скористатися даною відпусткою можливо не пізніше трьох місяців з дня народження дитини.

Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері підприємництва, соціального захисту, державної служби та служби в органах місцевого самоврядування

Держава забезпечує жінкам і чоловікам рівні права та можливості у здійсненні підприємницької діяльності (стаття19 Закону про забезпечення рівних прав та можливостей).

На державному та регіональному рівнях з урахуванням статистичних показників можуть здійснюватися позитивні дії для усунення дисбалансу в підприємницькій діяльності жінок і чоловіків шляхом заохочення підприємницької діяльності, надання пільгових кредитів, проведення бізнес-тренінгів та інших заходів.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації рівною мірою враховують інтереси жінок і чоловіків під час здійснення заходів щодо їх соціального захисту.Погіршення становища осіб будь-якої статі в разі застосування системи соціального страхування, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги є неприпустимим (стаття 20 Закону про забезпечення рівних прав та можливостей).

Призначення на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування здійснюється з дотриманням представництва кандидатур кожної статі. Дискримінація за ознакою статі при прийнятті на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування і під час її проходження забороняється.

Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити рівний доступ громадян до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування відповідно до кваліфікації і професійної підготовки незалежно від статі претендента (стаття 16 Закону про забезпечення рівних прав та можливостей).

Формування кадрового резерву для заміщення посад державних службовців і посад в органах місцевого самоврядування, просування їх по службі здійснюється із забезпеченням рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків.

Дозволяється застосування позитивних дій з метою досягнення збалансованого представництва жінок і чоловіків на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування з урахуванням категорій посад службовців.

Відповідальність за порушення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків

Відповідно до Розділу VI Закону про забезпечення рівних прав і можливостей особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі чи вона стала об'єктом сексуальних домагань або постраждала від насильства за ознакою статі, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Особи або групи осіб мають право надсилати повідомлення про порушення прав, гарантованих Конвенцією ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок у разі, якщо вичерпані внутрішні засоби правового захисту або якщо застосування таких засобів захисту невиправдано затягується.

Особа має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації за ознакою статі, сексуальних домагань чи інших актів насильства за ознакою статі. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню, та не пов'язана з їх розміром (стаття 23 Закону про забезпечення рівних прав і можливостей).

Особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Див. детальніше: Відповідальність за порушення законодавства України про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Судова практика

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі від 07.05.2014 № 10-644/0/4-14 «Про належне забезпечення рівності трудових прав громадян при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин» також роз’яснив про рівність рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин та про заборону дискримінації будь-якого виду, зокрема, за ознаками статі. Зокрема, про право батька на отримання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку роз’яснено в ухвалі Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015, справа №824/56/15-а. В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 31.01.2011р., справа № 22-ц-560/11.

Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Рівність_прав_чоловіків_та_жінок&oldid=47914