Укладення, зміна, розірвання договору
Нормативна база
Поняття договору
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладення договору
Загальні положення про укладення, зміну та розірвання договору містяться у гл. 53 книги 5 Цивільного кодексу України. На підставі принципу свободи договору учасники цивільного обороту вільні у вирішенні питання щодо укладення договору:
-не допускається примушення особи до укладення договору;
-винятком є обов'язкові договори, укладення яких є обов'язковим для певних учасників цивільного обороту зокрема:
- публічний договір ст. 633 Цивільного кодексу України;
- основний договір на підставі попереднього договору ст. 635 Цивільного кодексу України
- державний контракт на поставку продукції для державних потреб щодо певних визначених законом суб'єктів;
- договір з переможцем торгів;
- договір, стороною якого є суб'єкт, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку тощо.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Стадії укладення договору
- пропозиція однієї сторони укласти договір (оферта);
- розгляд пропозиції укласти договір другою стороною;
- узгодження сторонами умов договору;
- прийняття пропозиції укласти договір другою стороною (акцепт).
Не завжди укладення договору відбувається з проходженням всіх зазначених етапів, однак обов'язковими (основними) стадіями укладення договору є: пропозиція однієї сторони (оферента) укласти договір та прийняття цієї пропозиції другою стороною (акцептантом).
Оферта - це пропозиція укласти договір. Усі дії осіб до моменту направлення пропозиції укласти договір, зокрема, переговори, переписка, складання протоколів про наміри тощо не породжують жодних правових наслідків.
Ініціювати укладення договору шляхом здійснення оферти може, як правило, будь-яка із сторін майбутнього договору. Однак не кожна пропозиція укласти договір вважається офертою, а лише та, що відповідає певним умовам.
Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Офертою визнається така пропозиція укласти договір, яка:
- однозначно виражає намір особи, яка зробила пропозицію, укласти певний вид договору і вважати себе зобов'язаною у разі прийняття цієї пропозиції іншою особою;
- містить істотні умови майбутнього договору;
- спрямована до конкретної особи або кількох осіб. У разі відсутності будь-якої з названих ознак пропозиція може розглядатися лише як виклик на оферту (пропозиція зробити оферту).
Так, у ч. 2 ст. 641 Цивільного кодексу України визначено, що реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір. Рекламні та інші пропозиції вважаються офертою, якщо тільки це прямо зазначено в них. Від запрошення робити пропозицію укласти договір необхідно відрізняти публічну оферту.
Публічна оферта - це пропозиція, що містить усі істотні умови майбутнього договору, в якій виражається воля особи, яка її зробила, укласти договір на вказаних умовах з будь-якою особою, яка відгукнеться. Публічній оферті не притаманна така ознака, як адресність пропозиції, тому що вона звернена не до конкретних осіб, а до будь-кого, хто виявить бажання укласти запропонований договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 641 Цивільного кодексу України , пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Акцепт - це відповідь особи, якій адресовано оферту, про прийняття нею пропозиції укласти договір. Акцептом є позитивна відповідь на пропозицію укладення договору, тобто згода. Іноді особа, яка одержала оферту, погоджується укласти договір, але разом з тим пропонує свої зауваження щодо певних умов договору. Така відповідь не вважається акцептом, а являє собою одночасно відмову від одержаної пропозиції й нову пропозицію укласти договір.
Акцептом вважається тільки така згода, яка відповідає наступним умовам:
- визначеності (відповідь має містити не тільки повідомлення про одержання оферти та заінтересованість пропозицією, а й вира-ження зобов'язання щодо прийняття оферти);
- повноти (схваленню всього, що вказано в оферті);
- безумовності (прийняттю пропозиції укласти договір без обумовлення будь- якими подальшими діями кожної із сторін).
Акцепт може бути виражений різними способами. Найбільш розповсюдженим та універсальним способом є письмова відповідь про прийняття пропозиції укласти договір на запропонованих умовах (підписання запропонованого проекту договору, повідомлення про згоду укласти договір листом, телеграфом, факсом або за допомогою інших засобів зв'язку).
Як правило, акцепт не може виражатися мовчанням. Це випливає із загальних положень про способи волевиявлення при здійсненні правочину (ч. З ст. 205 Цивільного кодексу України). Юридичне значення надається виявленню волі мовчанням лише у випадках, встановлених договором або законом. Наприклад, відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо після закінчення договору найму наймач продовжує користуватися майном, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця (мовчання), договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Оферта й акцепт зв'язують сторони, які їх направили, лише з моменту доведення їх до відома, відповідно, акцептанта чи оферента. І пропозиція укласти договір, і відповідь на цю пропозицію можуть бути відкликані особою, яка їх здійснила, до моменту або в момент одержання їх адресатом. Особа, яка зробила пропозицію укласти договір іншій особі, зобов'язана певний час чекати відповіді на неї. Тривалість строку очікування відповіді та, відповідно, зв'язаності офертою залежить від виду останньої.
За загальним правилом договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Однак це правило може бути застосовано тільки до договорів, щодо яких закон не вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації.
Для укладення певних договорів (реальних договорів) окрім досягнення домовленості з усіх їх істотних умов необхідно, щоб одна із сторін передала другій майно або вчинила інші дії, передбачені актами цивільного законодавства. Учинення дій, необхідних для укладення договору, як правило, засвідчується певними документами, зокрема, актом прийомки-передачі, складським документом, розпискою тощо. Отже, реальні договори (наприклад, договір позики) вважаються укладеними з моменту передання майна або вчинення певної дії. Якщо ж договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або держаної реєстрації. У разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації договору він вважається укладеним з моменту його державної реєстрації.
Форма договору
Форма договору має відповідати загальним положенням щодо форми правочину (статті 205-209 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Крім того, договір має укладатися у формі, встановленій законом для даного виду договору. У разі відсутності в законі спеціальних вимог щодо форми певного виду договору сторони можуть обрати будь-яку форму.
Зміна та/або розірвання договору
Як правило, укладений договір припиняється його виконанням:
- При цьому договір має виконуватися відповідно до умов, узгоджених при його укладенні.
- Стабільність договірних зобов'язань забезпечується, зокрема, положенням чинного цивільного законодавства, відповідно до якого, якщо після укладення договору прийнятий акт цивільного законодавства, який встановлює інші правила регулювання договірних відносин, ніж ті, що існували в момент укладення конкретного договору, умови укладеного договору, як правило, зберігають силу. Іншими словами, сторонам, які уклали договір, не потрібно змінювати його умови відповідно до положень нового акта цивільного законодавства. На практиці іноді виникають обставини, які викликають необхідність корегування (зміни) умов існуючого договору або взагалі дострокового його припинення.
Зміна умов договору або розірвання договору може розглядатися, як:
- правовий наслідок порушення однією із сторін договірного зобов'язання (ст. 611 Цивільного кодексу України);
- етап розвитку договірного зобов'язання (ст. 651 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору можуть здійснюватися:
- за згодою сторін;
- за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом;
- у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.
Зазвичай будь-який договір може бути змінений або розірваний лише за згодою його сторін. У цьому відбивається принцип свободи договору, адже учасники цивільного обороту є вільними не тільки у вирішенні питань щодо укладення договору, вибору виду договору та визначення його умов. Особи, які досягли домовленості при укладенні договору, можуть також домовитися про зміну його умов або взагалі про дострокове розірвання договору. Деякі обмеження цього права сторін встановлюються законом, наприклад, щодо договору на користь третьої особи (ст. 636 Цивільного кодексу України). Так, з моменту вираження третьою особою, на користь якої був укладений договір, наміру скористатися своїм правом, сторони договору вже не можуть його розірвати або змінити без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї сторони або в разі односторонньої відмови від договору мають місце, якщо тільки це прямо передбачено в конкретному договорі або в законі щодо даного виду договору.
Зазвичай одна із сторін договору звертається до суду з вимогою про зміну або розірвання договору в разі його істотного порушення другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Критерій істотності порушення договору має оціночний характер. Отже, по кожній справі суд встановлює характер порушення умов договору, виходячи із конкретних обставин. При цьому для кваліфікації порушення як істотного має значення співвідношення між розміром завданої шкоди та обсягом того блага, що могло бути одержано стороною у разі належного виконання договірного зобов'язання контрагентом. Однак не тільки порушення договору може бути підставою для звернення однієї із сторін до суду з вимогою про зміну або розірвання договору. Така вимога може бути пред'явлена і в інших випадках за умов, що вони встановлені договором або законом. Так, позичкодавець має право вимагати розірвання договору позички і повернення йому речі, якщо у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому (ч. 2 ст. 834 Цивільного кодексу України).
Специфіка порядку зміни або розірвання договору в разі односторонньої відмови від нього полягає в тому, що сторона, яка виявила бажання відмовитися від договору, не звертається до суду, а лише повідомляє другу сторону про відмову від договору. Друга ж сторона набуває права оспорити таку відмову від договору в судовому порядку. Одностороння відмова від договору можлива тільки у випадках, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. У чинному цивільному законодавстві норми, в яких закріплено право на односторонню відмову від договору, непоодинокі.
Право сторони на односторонню відмову від певного виду договору зумовлено різними чинниками:
- Одностороння відмова від договору може бути правовим наслідком порушення договору (наприклад, відмова наймача від договору найму, якщо наймодавець не передає йому майно - ст. 766 Цивільного кодексу України).
- Право сторін на односторонню відмову від договору може зумовлюватися характером самого договору (наприклад, право довірителя та повіреного на відмову від договору доручення - ч. 2 ст. 1008 Цивільного кодексу України).
- Можливість односторонньої відмови від договору може залежати від порядку визначення строку договору (наприклад, при укладенні договору найму на невизначений строк - ч. 2 ст. 763 Цивільного кодексу України).
Підстави зміни або розірвання договору
Однією із підстав зміни або розірвання договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Істотною вважається така зміна обставин, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. За цієї підстави договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
- у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Форма оформлення зміни або розірвання договору
Зміна або розірвання договору, як правило, оформлюється як додаткова угода до цього договору. Закон вимагає, щоб зміна або розірвання договору здійснювалися в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається. Однак інші правила щодо оформлення змін або розірвання договору можуть встановлюватися договором або законом чи випливати із звичаїв ділового обороту.
Момент з якого договір вважається зміненим або розірваним
Істотне значення в разі зміни або розірвання договору має встановлення моменту, з якого договір вважається зміненим чи припиненим.
У разі зміни або розірвання договору за згодою сторін зобов'язання, що випливає з цього договору, змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не зумовлено характером його зміни.
Якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
У разі односторонньої відмови від зобов'язання частково або в повному обсязі (ст. 615 Цивільного кодексу України) договір вважається зміненим або розірваним, як правило, з моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову однієї із сторін від зобов'язання.
У разі зміни договору зобов'язання, що виникло з нього, не припиняється, а продовжує діяти. Відбувається лише заміна певних умов договору щодо предмета, місця та строків виконання договору тощо. Якщо ж відбулося розірвання договору, зобов'язання сторін, породжені цим договором, припиняються. При цьому правовий зв'язок між сторонами може припинитися взагалі або трансформуватися в обов'язок сторони, яка істотно порушила договір, відшкодувати другій стороні збитки, завдані розірванням договору.
