Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння
Нормативна база
Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК України (стаття 40 КК України).
Фізичний примус
Фізичний примус (насильство) - це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити кримінальне правопорушення (наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже майно тощо). Непереборним визнається такий фізичний примус, при якому особа цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).
Фізичний примус, який є підставою для застосування частини першої статті 40 КК України повинен бути:
– суспільно-небезпечним, тобто таким, який за своїми характеристиками здатний спричинити шкоду суспільним відносинам, що прийняті під охорону кримінальним правом. Взятий відокремлено, такий фізичний примус повинен утворювати склад кримінального правопорушення, передбаченого відповідною нормою КК України;
– непереборним, тобто таким, що особа в даній ситуації, із застосуванням наявних можливостей не може подолати через застосування такого фізичного примусу особа втрачає можливість керувати власними діями, а в деяких випадках – навіть усвідомлювати їх. З огляду на це дії, які нею вчиняються, не можуть розглядатись як кримінально протиправні, і особа звільняється від кримінальної відповідальності.
Ознаки примусу
Ознаками, що характеризують "діяння" особи, яка зазнала непереборного фізичного примусу, є:
- збіг діяння з об'єктивними ознаками якогось кримінального правопорушення;
- відсутність волі особи в такому діянні.
Вчинені особою дії або бездіяльність за об'єктивними своїми ознаками можуть збігатися, наприклад, із розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим становищем тощо. Але дані дії, проте, кримінально протиправними не визнаються, оскільки позбавлені такої обов'язкової ознаки кримінально-правового діяння, як його волимість (особа не здатна керувати своїм вчинком). Отже, виключається кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.
Тобто підставами виключення кримінальної протиправності діяння в такому випадку є:
1.суспільна небезпечність;
2.непереборність фізичного примусу, під безпосереднім впливом якого особа заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам.
Психічний примус
Психічний примус - це погроза застосування до особи фізичного насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою спонукати її вчинити кримінальне правопорушення.
Вирішення питання про кримінальну відповідальність
Частина друга статті 40 КК України визначає, що питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК України (Крайня необхідність).
Психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі. Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством видала чуже майно), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується за правилами статті 39 КК України, тобто залежно від того, чи викликав зазначений примус стан крайньої необхідності і якщо викликав, то чи було допущено або не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення кримінального правопорушення під впливом фізичного або психічного примусу повинно враховуватися як обставина, яка пом'якшує покарання (пункт 6 частини першої статті 66 КК України).
Судова практика
Згідно з постановою Верховного Суду від 07.06.2021 у справі № 755/7958/17 (провадження № 51-1372кмо20), у випадках, коли при вчиненні розбою винний вилучає майно з житла, іншого приміщення чи сховища, до якого немає вільного доступу, застосовуючи при цьому погрозу насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, до особи, яка відповідно має такий доступ, використовуючи таким чином вказану особу, що діє під психічним примусом (частина друга статті 40 КК України), його дії слід кваліфікувати як розбій, вчинений з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (частина третя статті 187 КК України), оскільки за вказаних обставин винний здійснює опосередковане проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища, до якого немає вільного доступу.
