Права батьків і дітей на майно. Управління батьками майном дитини

Нормативна база

• Сімейний кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»
• Закону України «Про охорону дитинства»
• Лист Міністерства юстиції України від 14.08.2009 № 31-48/271 "Щодо управління майном дитини"

Права батьків і дітей на майно

Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна (частина перша ст. 173 Сімейного кодексу України).

У зв`язку з частковою (малолітні діти) та неповною (неповнолітні діти) цивільною дієздатністю дітей правомочності щодо їх майна, відповідно до ст.242 Цивільного кодексу України здійснюють їх батьки (усиновлювачі).

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина сьома ст. 177 Сімейного кодексу України).

При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом (частина друга ст. 173 Сімейного кодексу України).

Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання

Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини (ст. 174 Сімейного кодексу України).

Право спільної сумісної власності батьків і дітей

Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності (частина перша ст. 175 Сімейного кодексу України).

Діти мають право на виділ у натурі майна, що є у спільній сумісній власності батьків і дітей. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим (частина друга статті 183 Цивільного кодексу України), діти, які мають право на виділ частки із майна у натурі, мають право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга ст. 175 Сімейного кодексу України).

Права батьків та дітей щодо користування майном

Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом (ст. 176 Сімейного кодексу України).

Якщо дитина проживає в житловому будинку (квартирі), що належить на праві приватної власності її батькам або одному з них, вона набуває право користування цим житлом (сервітут). Такий сервітут встановлюється законом, тому для його виникнення не потрібне укладення батьками та дітьми спеціального договору про користування житлом.

Аналогічне право належить і батькам, які проживають в житловому будинку (квартирі), власником якого є малолітня дитина. Така ситуація може виникнути, якщо дитина одержала житло у спадщину, за договором дарування, міни тощо. Батьки не набувають права власності щодо цього житлового приміщення, проте вони мають право на проживання в ньому (сервітут).

Управління майном дитини

Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси (частина перша ст. 177 Сімейного кодексу України).

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

• укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
• видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
• відмовлятися від майнових прав дитини.

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною вищезазначених правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Зверніть увагу! Малолітні діти — діти, яким не  виповнилося 14 років. Неповнолітні  діти — діти віком від 14 до 18 років.

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Відповідно до положень пунктів 6.1 та 6.5 Правил опіки та піклування органи опіки та піклування приймають рішення протягом місяця з дня, коли їм стало відомо або мало бути відомо про потребу прийняття такого рішення (надходження заяв, повідомлень тощо).

Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

• мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України;
• судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 Сімейного кодексу України;
• до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 Сімейного кодексу України;
• особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
• між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
• між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
• вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Рішення про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду згідно статті 122 Кодексу про адміністративне судочинство у 6-місячний термін з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

Правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини:

1)здійснювати дарування від імені дитини;

2) зобов’язуватися від її імені порукою.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Використання доходу від майна дитини

Відповідно до статті 178 Сімейного кодексу України дохід одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.

Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

Так, неповнолітня особа може без згоди батьків самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами (дивідендами по вкладах у фінансово-кредитних установах, доходами від акцій, орендною платою від майна, яке знаходиться у власності неповнолітньої особи тощо), розпоряджатися банківським вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Право власності на аліменти, одержані на дитину

Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (частина перша ст. 179 Сімейного кодексу України).

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини ( для задоволення фізичних, духовних і інших потреб дитини, її навчання і розвитку).

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Судова практика

Постанова Верховного суду від 02.10.2019 у справі № 754/15589/14-ц: звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки.

Постанова Верховного суду від 19.04.2023 у справі № 357/8270/20: відсутність оригіналів договорів дарування у матері дитини не свідчить про їх втрату або зіпсування, оскільки вони наявні у іншого законного представника малолітнього - його батька. Факт наявності між матір’ю та батьком дитини спору стосовно управління майном дитини не може бути підставою для визнання дій нотаріуса незаконними.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 01.02.2017 у справі № 161/17445/16-ц: за наявності рішення суду, яке набрало законної сили про надання дозволу на продаж нерухомого майна, яке належить дитині на праві власності без згоди другого з батьків, взагалі відсутня потреба в аналогічному дозволі органів опіки і піклування. Дозвіл органу опіки та піклування на відчуження батьками нерухомого майна малолітньої дитини (правочин, що підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації) є обов’язковим.